ІрпіньTime

Уже котрий місяць освітній процес в навчальних закладах скрипить і тріщить по швах. Складнощі в усіх однакові: крім того, що потрібно розібратися із змістом предметів, необхідно освоїти і нові технічні платформи. А викладачам – ще й продумати, як реагувати на потік запитань і утримувати увагу студентів, які зіштовхнулися з усіма можливими викликами дистанційного навчання. Важливо пам’ятати: те, що відбувається зараз, – це не просто дистанційне навчання, на підготовку якого був час. Це навчання в екстреній ситуації, коли всім потрібно розставити пріоритети і, можливо, чимось пожертвувати. Наші викладачі, наприклад, вирішили, що одним з пріоритетних завдань є і психологічна складова освітнього процесу – підтримка контактів та інтересу до навчання. Останній семінар з історії зарубіжної журналістики – яскравий приклад цього. Наш викладач, Тетяна Сергіївна Гиріна, запропонувала згадати історію давньоримської газети «Acta Senat u s», перейнявшись духом Стародавнього Риму часів правління ім...

Далеко вгорі, на даху багатоповерхівки, висів великий круглий годинник. Висів він прямісінько навпроти повного місяця, у темному безхмарному небі, мовби його дзеркальне відображення. Навколо небесного тіла скупчилися міріади зірок, формуючи фігури, схожі на кільця, що робили місяць схожим на Сатурн. Тротуаром невеликого міста під цією небесною композицією кудись хутко прокладав свій шлях хлопець. Його обличчя було майже повністю занурене в зелений шарф, який, до речі, пасував до таких же зелених рукавичок і чорної куртки. Хлопець наспівував пісеньку з реклами «Кока-Коли», роздивляючись яскраві вивіски з назвами магазинів, які вже потихеньку вкривала імла. Зайшовши до парку (його вже прикрасили до Нового року) з низенькими померзлими деревами, стилізованими під святкові ялинки, він підняв голову і подивився на небо. «Чи йде на Місяці сніг?» – думка випадково злетіла з язика, і він різко озирнувся, вишукуючи того, хто міг би її почути. Але нікого не побачив і знову поглянув на білу...

Онлайндороги   традиційно привели до наймолодшого міста України 89 команд юних медійників, лідерів та красунь із 11 краї світу й 22 регіонів України.   Традиційно для них, вже удвадцятьсьоме, справжня осінь розпочалася із ЗОСі: для «непосвячених» – Міжнародного фестивалю демократії, телебачення, преси і творчості. Цьогоріч фестиваль був нереальним у прямому сенсі слова, адже запалював віртуально, проте не менш щиро, змістовно й   атмосферно. Адже для тих, то прикипів до медійної осені душею, не існує обмежень і кордонів. Вперше за історію ЗОСі вулиці Славутича не побачили автобусів, радісних зустрічей –   з кричалками і піснями, величезних валіз; містяни – когорти юнкорів, які «полюють» за коментарями й неймовірними історіями, урочистої ходи й концерту; а учасники були позбавлені обіймів і кольорового флешмоб-братання. Тож організаторам довелося добряче помізкувати, аби «фестиваль на дивані» пройшов на всі сто: його переселили у ZOOM , Facebook та Telegram . ...

ЗОСя в її житті змалечку. Але цього разу по-новому. Йдеться не лише про карантинний формат, а і статус. Анна Бивалькевич була волонтеркою фестивалю тричі. Саме ЗОСя привела її в журналістику. Якою вона побачила цьогорічну ЗОСю в новому статусі – студентки? Як це – фестивалити дистанційно? Та за що зазвичай сварять волонтерів – маємо нагоду почути з перших вуст. Послухати ПОДКАСТ можна ТУТ . 1.     Волонтером бути складно «Потрібно вивчити усі маршрути, історію міста, щоб розповісти це командам, вивчити весь фестивальний розпорядок, локації, розібратися у номінаціях, щоб якось допомогти своїй команді, порадити щось. Для волонтерів проводять навчання і майстер-класи протягом року». 2.    До волонтерів прислухаються організатори і дають можливість креативити «Якщо ти працюєш волонтером, ти можеш прийти і запропонувати свої ідеї. Але це потрібно робити завчасно. Представники та організатори фестивалю завжди приймуть тебе і придумають щось цікаве. Зараз в офісі ...

Як можна подорожувати в часи карантину? Авжеж віртуально. Сьогодні ми знайомимося із Славутичем і фестивалем по-новому: крізь екран. Нашими очима погодилися стати волонтерка Євгенія Безпалько та славутчанка Ольга Мохнач. Завдяки ним ми відчуємо атмосферу Славутича і ЗОСі. Вони провели нам онлайн-телеграм-ютуб-екскурсію, а ми все занотували та змонтували.  

Мама фестивалю у телефонному інтерв’ю – про (не) відомий фестиваль, ЗОСю по-новому, загубленого автора емблеми, бафи для переможців і 3 000 000 на ЗОСю. ˗ Чому саме «Золота осінь», адже ще є весна, літо і зима? Ви полюбляєте цю пору року? ˗ Організатори фестивалю у 1994 році проаналізували, що такий фестивальний рух, івенти, тури, відбуваються на морях. Славутич має Дніпро, але воно далеко. Тому літо – не підходить. Зима, весна – некомфортні для проведення. «Золота осінь Славутича» умовно говорить про неймовірно теплу і красиву осінь. Про лагідне, непалюче сонце. Осінь собою уособлює дощик. Тому ми обрали її. ˗ До речі, про дощик: ЗОСя без дощу - це швидше виняток? Яка погода ЗОСиної епохи? ˗ Цього року ЗОСя вперше не дощить, ви помітили (сміється)? Я точно знаю, що я, як директор фестивалю, 16 років, помічаю, що коли ви виїжджаєте зі своїх місць у п'ятницю, йде дощ. А у суботу завжди гарна погода. Але без дощу не було жодного фестивалю. А цьогорічний фестиваль ви...

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс...