Перейти до основного вмісту

#ЗОСя_2020. Є така професія: волонтерити – по-новому VS по-старому (подкаст)

ЗОСя в її житті змалечку. Але цього разу по-новому. Йдеться не лише про карантинний формат, а і статус. Анна Бивалькевич була волонтеркою фестивалю тричі. Саме ЗОСя привела її в журналістику.

Якою вона побачила цьогорічну ЗОСю в новому статусі – студентки? Як це – фестивалити дистанційно? Та за що зазвичай сварять волонтерів – маємо нагоду почути з перших вуст. Послухати ПОДКАСТ можна ТУТ.


1.   Волонтером бути складно

«Потрібно вивчити усі маршрути, історію міста, щоб розповісти це командам, вивчити весь фестивальний розпорядок, локації, розібратися у номінаціях, щоб якось допомогти своїй команді, порадити щось. Для волонтерів проводять навчання і майстер-класи протягом року».

2.  До волонтерів прислухаються організатори і дають можливість креативити

«Якщо ти працюєш волонтером, ти можеш прийти і запропонувати свої ідеї. Але це потрібно робити завчасно. Представники та організатори фестивалю завжди приймуть тебе і придумають щось цікаве. Зараз в офісі фестивалю працюють колишні вихованці палацу, які свого часу були волонтерами або журналістами, вони працюють над креативом».

3.  Ідеї до чергової ЗОСі починають генерувати за рік

«Найбільш активна підготовка відбувається навесні та влітку».

4.  Фестиваль багатий на курйози

«Якщо говорити про смішні моменти, то згадую те , що постійно всі губляться, а особливо учасники з інших країн».

5.Волонтери готові «виносити з дому» буквально все

«У минулому році у моєї команди не було перехідника. Я бігала додому і приносила їм, щоб переправити інформацію на ноутбук. Так я і врятувала свою команду»; «Пам'ятаю, що я несла дівчинці концертне плаття, бо вона сама з-за кордонну і загубила його в хостелі».

6.   Волонтери завжди підстраховують один одного

«Раніше потрібно дуже багато волонтерів, а нерідко направляли таких, що були ненадійні, і тому вони підводити. Доводилося їх заміняти і брати на себе по декілька команд» .

7.  У волонтерів багато обов’язків та існує своя ієрархія

«Волонтерів сварять за те, що не привів команду вчасно, що команди немає на майстер- класі, коли не здали вчасно домашню або конкурсну роботу, коли не вчасно прийшли поїсти . Завжди є декілька волонтерів , які контролюють інших і відповідають за них».

8. Головне для волонтера – вижити у перші дві години першого фестивального дня

«Було важко, коли замість двох волонтерів у команді залишається один: у моєї колеги в якийсь момент щось не вийшло і мені було важко справитися з усією командою. Я не встигала і це було дуже важко. Важко, коли команди приїжджають на різних автобусах . Коли у тебе дві команди, а ти їх не знаєш , тобі не скажуть, де саме твої. Перші години найскладніші. Команди приїжджають втомлені з дороги. Вони хочуть поїсти, помитися. ЗОСя- насичений фестиваль і ми маємо мало часу».

9.  Одна із візитівок ЗОСі –  конкурс «Міс ЗОСя».

«Цього року його зробили інтернаціональним і могли б взяти участь представники з будь-якої країни, але, на жаль, взяла участь лише дівчинка з Білорусії».

10.  Ранок волонтера: офлайн VS онлайн

«Коли я була волонтеркою мій ранок починався десь о 6:30. Я збиралася, снідала і бігла до своєї команди, щоб відправити їх на сніданок або ще кудись. А зараз мій ранок починається паралельно з власними справами. У мене навчання в другу зміну, тому з 14 по 17 год. я була на парах онлайн і одночасно була на ЗОСі, тому що дивилася жеребкування й інше. Тому ранок почався буденно, не відчувається того фестивального духу, але коли я подивилася відео флешмобу волонтерів, то мені дуже сподобалося, настрій піднявся і я відчула цей дух».

11.    Чи їдять волонтери? Що їдять волонтери?

«Я жодного разу за роки волонтерства не їла разом з командою, хоча одного разу хтось не пішов з мої команди на обід і віддав свій талончик. На ЗОСю приїжджають дуже багато людей, тому їх важко нагодувати. Хоча минулого року керівник частині волонтерів видав талончики, частина про таку можливість не знала. Але оскільки волонтери місцеві, живуть недалеко, то краще поїсти вдома, щоб мама бачила».

12.  За що волонтери люблять ЗОСю?

«Для мене ЗОСя – це шалений ритм, знайомства, позитивний настрій, втома через те, що я люблю робити, і те, що  мені подобається, і завжди усмішка на обличчі –  незважаючи ні на що»; «Мені подобається в ЗОСі, що її  дуже круто зробили, тобто технічна база дуже гарна, всі дуже стараються, щоб вона була яскравою, позитивною і запам’яталася усім»; «О 10 год. ранку першого дня завжди є флешмоб від волонтерів, хоч цього року це було онлайн, але відео дуже круто відзняте і передає рівень фестивалю». Всі зробили максимально щоб відтворити той фестивальний, братський дух, але все ж таки мрію про живе спілкування й реальні зустрічі».

Підготували Ольга КАЦАН, 

Анастасія ДІДЕНКО,

 Богдан КРИВОРУЧКО.

Фото з архіву команди 2019 р. 

  

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

Роздуми з Ірпеня

    Нехай побудуть молодими «Світ ловив мене, та не впіймав», - понад сто років тому говорив Григорій Сковорода. Але за цю понад сотню років інтеграції, модифікації та самоідентифікації України змінився не лише світ, а й людина, звісно і молодь. За тридцять років незалежності нашої держави зросло нове покоління, покоління Z . Сміливе, рішуче, безстрашне. З надзвичайними мріями, з неймовірними цілями і невичерпною енергією . Молодь, яка точно знає, чого прагне, яким бачить своє майбутнє. Молодь, яка висловлює креативні, подеколи епатажні думки; яка знаходить власні способи відкрити світ, а для світу – себе; яка не боїться поразок, проходить як не в двері, то крізь стіни на шляху до мрії; яка генерує ідеї, користується всіма можливими (і неможливими) ресурсами. Молодь, що прагне знати, вміти, творити, не просто бути, але жити. Дихати вільно, на повні легені. Молодь, яка бачила шлях України до незалежності і яка понад усе прагне власної незалежності: ментальної, моральної, ...

Про еволюцію і про позицію

  «Підпільний»  як явище вишуканого  українськогумору     Мовне питання завжди гостро стояло перед українцями. І якщо в житті пересічного громадянина це лише питання, якою мовою просити хліб у магазині, то для публічної людини, що вже зібрала певну аудиторію виступами російською мовою, вибір ускладнюється. «Підпільний стендап», що виник як перша українська стендап-арена як російськомовний «Подпольн ый», всього за рік став українськомовним: кожен автор пише виступи українською, кожен проект «Підпільного» поступово переходить на державну мову, а нові взагалі не мають іншомовного старту. І справа тут не в законах, страху перед штрафами чи примусами, адже основна платформа стендаперів – жива публіка та YouTube . Це свідоме рішення випускати саме українськомовний контент. Думка про це вперше виникла у Сергія Ліпко, стендапера, одного з авторів «Підпільного стендапу» та сценариста «Телебачення Торонто», його підтримав колега по цеху – сценарист «Телебачення Тор...