Перейти до основного вмісту

Прогулянка містом-героєм Бучею

 Погляд на Бучу очима мешканця

Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями.

Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців.

Наша перша зупинка — міська рада.

Бучанська міська рада

Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові?

Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва Києво-Ковельської залізниці в 1898 році і швидко розбудовувалось, завдячуючи мальовничій місцевості навколо. А тому тут полюбляли відпочивати столичні міщани та інтелігенція, тому в місті збереглося багато памʼяток тих часів. Це і маєток радника Штамма в лицарському стилі, і дача відомого адвоката Неметті. Але, втім, повернімося до назви.

За легендою, під час будівництва залізниці робітникам не виплатили гроші і вони зчинили страшенний галас, або "бучу", як тоді говорили. Тому так і назвали залізничну станцію, де відбулася ця подія. Проте існує й інша думка щодо історії походження назви селища. Згідно стародавнім картам, на території майбутнього селища вже до цього була позначена річка із назвою Буча. Саме від неї отримали назву і станція, і селище. Бо в старих словниках можна було знайти слово "буча", яке означало «корінну воду, яка піднімається в річці під час скресання криги до меженя». А тому можна припустити що селище могли назвати Бучею тому що поряд була річка з бурхливою течією, яка навесні виходила з берегів й широко заливала місцевість. Щоправда, нині вона вже не має такого бурхливого норову.

Ось  такий невеличкий історичний екскурс у нас вийшов. Втім, повернімося до нашої подорожі.

Пройшовши кілька метрів вправо від міської ради можемо бачити графіті, яке «завірусилося» в українському інтернеті.

Графіті TVboy біля міської ради

Це графіті намалював відомий на весь світ італійський стріт-арт художник TVboy, який відгукнувся на трагічні події та зобразив дівчинку, яка хоче зупинити цю криваву війну.



Площа, бібліотека та Шевченко

Рухаємося далі за тим самим напрямом. Проминаємо Київську площу, на якій на Новий рік сяяла ялинка та дарувала радість місцевим дітям, надсучасну бібліотеку, яка після звільнення міста культурно збагачує мешканців, та бачимо перед собою бюст Шевченка у всій його красі. Не футболіста, а нашого рідного кобзаря!

Ім'я Тараса Григоровича Шевченка відоме усьому світу: у багатьох країнах йому встановлені пам'ятники, його твори перекладені майже на усі мови світу а його ім'ям в Україні названі навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Буча також не оминула важливості фігури Шевченка в культурі України, бо в 2010-му році в місті зʼявився бюст поета, що береже памʼять мешканців міста про видатного прозаїка. А прапори, що оточують півколом цю скульптуру, підкреслюють важливість цього місця. 

Але давайте рухатися далі — повертаємо наліво. Оминаємо легендарний бтр (памʼятник жертвам Афганської війни, в який стріляла недолуга русня, думаючи що то справжня техніка) та підходимо до відомого на усе місто Старого Млина — кафе, від якого, нажаль мало що залишилося.

До початку повномасштабної війни "Старий Млин" був таким собі зразком української архітектури: стіни та фасад були виконані з дерева, а у дворі кафе височів декоративний дерев'яний млин. Зараз з цієї краси не лишилося нічого, бо після визволення міста від окупантів, кафе знищили мародери підпалиливши будівлю. Але будемо сподіватися на найскорішу відбудову вже культвого бучанського закладу харчування.

БТР та "Старий млин"

Рухаємося далі, до певно найцікавішого місця нашої екскурсії — бучанського міського парку. Ви тільки подивіться на цю красу: територія парку охайна та доглянута, а перше, куди ми потрапляємо — це французький дворик з тендітними білими скульптурами, трохи поодаль височіє красива ротонда. Далі доріжки поведуть нас у глиб парку. Територією парку можна гуляти пішки або ж кататися велосипедом, для цього тут облаштовані спеціальні велодоріжки. Не пройдіть повз велетенського дуба та каскаду водойм, в яких плавають рибки.


Варто додати, що на території парку часто проходять різноманітні фестивалі та заходи. Декілька років поспіль тут проходив флористичний фестиваль, після якого ландшафтні роботи учасників ще довго прикрашали територію.


Неймовірні краєвиди бучанського парку

Якщо потрапите сюди в теплу пору року, то зможете скупатися у невеликому озері з піщаним пляжем, де полюбляють відпочивати місцеві. Також тут працює мотузковий парк, невеличкий парк атракціонів та декілька кафе, тож сумувати не доведеться. А якщо вам набридне ходити (а це малоймовірно), то парк може похвалитися тінистими алеями та великою кількістю лавочок та місць для відпочинку.

Розвертаємося на 180 градусів та рухаємося назад, але дещо іншим маршрутом. Оминаємо сучасний фасад церкви «Віфанія», яка несе прихожанам благу звістку у ці складні часи, та звертаємо направо біля новуса. 

Віфанія, стадіон та "Мак"

Оминаємо наш славнозвісний бтр, проходимо кілька десятків метрів та бачимо стадіон «Ювілейний», що височіє поряд з не менш цікавим для бучанців місцем — рестораном швидкого харчуваня «Макдональдс». Після початку війни наш «мак» запрацював пізніше усіх, але це не заважає йому постійно радувати своїх клієнтів. Він порадує і Вас, якщо завітаєте у наші краї).

Проходимо ще одну сотню метрів, повертаємо наліво та переходимо через пішохідний, і що ми бачимо: золоті куполи церкви Святого Апостола  Андрія Первозванного, що височіють поміж сусідніх будівель. 

Храм Святого Апостола Андрія Первозванного 

Під час московитської окупації у березні 2022 року, коли відбулась Бучанська різанина, ця церква стала символом стійкості та незламності мешканців Бучі в протидії окупантам. На території церкви розташовувалася Братська могила, з якої ексгумували 117 тіл мешканців міста. В планах місцевої влади збудувати на території церкви меморіал пам'яті всіх загиблих Бучанської громади.

Робимо від будівлі церкви оберт назад, переходимо пішохідний та оминаємо кілька аптек — і от ми знову біля міської ради! Славна вийшла подорож, еге-ж?

Якщо ви дочитали до цього моменту та не знудилися, то хочу подякувати Вам усім за те, що були присутні під час нашої невеличкої віртуальної екскурсії та збагатилися історією на географією міста-героя Бучі!

Антон КРИВОРУЧКО
Фото: Антон КРИВОРУЧКО
Деякі фото з Інтернету





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс