Перейти до основного вмісту

Роздуми з Ірпеня

 
  Нехай побудуть молодими

«Світ ловив мене, та не впіймав», - понад сто років тому говорив Григорій Сковорода. Але за цю понад сотню років інтеграції, модифікації та самоідентифікації України змінився не лише світ, а й людина, звісно і молодь.

За тридцять років незалежності нашої держави зросло нове покоління, покоління Z. Сміливе, рішуче, безстрашне. З надзвичайними мріями, з неймовірними цілями і невичерпною енергією. Молодь, яка точно знає, чого прагне, яким бачить своє майбутнє. Молодь, яка висловлює креативні, подеколи епатажні думки; яка знаходить власні способи відкрити світ, а для світу – себе; яка не боїться поразок, проходить як не в двері, то крізь стіни на шляху до мрії; яка генерує ідеї, користується всіма можливими (і неможливими) ресурсами.

Молодь, що прагне знати, вміти, творити, не просто бути, але жити. Дихати вільно, на повні легені. Молодь, яка бачила шлях України до незалежності і яка понад усе прагне власної незалежності: ментальної, моральної, фінансової, ідейної та творчої.

Молодь, яка, можливо, вперше від часів Шевченка таки розриває кайдани стереотипів, суспільного неприйняття та зрадливої думки «а що як не вийде?». Тому що знає, що для того, щоб вийшло – потрібно діяти. Молодь рішуча та відважна. Молодь, яка кожного нового дня кидає виклик собі вчорашньому і перемагає.

Я навіть боюся припустити, де наші читачі зможуть використати свої знання й потенціал. Але точно знаю, що коло професійних можливостей постійно змінюватиметься – ми все частіше говоримо про детектива даних, керівника геномного портфоліо, конструктора віртуальної реальності, фахівця з етичних ресурсів фірми. Так, у цифровому світі не працюють традиційні знання. Так, сьогодні важливо вийти за обмеження, піддати сумніву застарілі істини.

Цей випуск нашої газети присвячений саме такій молоді, її планам і баченням. Тим, хто ідентифікує в собі менталітет нашої країни, інтегруючи туди те нове, що може непомітно, але міцно закріпити в свідомості лише юність і віра в себе. «Ой, не повчайте молодих, нехай побудуть молодими», а я переконався, що й у молоді є чому повчитися. І, можливо, легкість та щирість авторів і героїв нашого випуску стане натхненням для юності, яка, безумовно, живе в серці кожного.


АРСЕНІЙ, головний редактор «ІрпіньTime»
Фото: Ольга КАЦАН

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс