Перейти до основного вмісту

Згадуємо ЗОСю по-новому: медійна славутицька Осінь переїхала в онлайн

Онлайндороги  традиційно привели до наймолодшого міста України 89 команд юних медійників, лідерів та красунь із 11 краї світу й 22 регіонів України. 

Традиційно для них, вже удвадцятьсьоме, справжня осінь розпочалася із ЗОСі: для «непосвячених» – Міжнародного фестивалю демократії, телебачення, преси і творчості. Цьогоріч фестиваль був нереальним у прямому сенсі слова, адже запалював віртуально, проте не менш щиро, змістовно й  атмосферно. Адже для тих, то прикипів до медійної осені душею, не існує обмежень і кордонів.


Вперше за історію ЗОСі вулиці Славутича не побачили автобусів, радісних зустрічей –  з кричалками і піснями, величезних валіз; містяни – когорти юнкорів, які «полюють» за коментарями й неймовірними історіями, урочистої ходи й концерту; а учасники були позбавлені обіймів і кольорового флешмоб-братання.

Тож організаторам довелося добряче помізкувати, аби «фестиваль на дивані» пройшов на всі сто: його переселили у ZOOM, Facebook та Telegram. А ще створили навколо гаджетів таку атмосферу очікування свята, що й Новий рік позаздрити ЗОСі може: заінтригували гостями, подіями, подарунками.

«Цього року ЗОСя вперше не дощить: ви помітили? – сміється в телефонній розмові директорка фестивалю Ніна Єрьоміна. – Без дощу не було жодного фестивалю. А цьогорічний – виняток у всіх сенсах», – підкреслює вона. Каже, що «все потрібно було переосмислити, перебудувати роботу. Весь перший день хвилювалася, щоб усі знайшлися, щоб усе працювало, щоб усі були задоволені. Було неймовірне відчуття тривоги від того, що це вперше».


До речі, передфестивальний «забіг» був доволі тривалим: завдяки месенджер-групі та Фейсбуку – і це подарувало учасникам щастя спілкування задовго до офіційного старту.

У кожної команди – свій волонтер: щорічно кандидати на цю почесну роль проходять відбір та навчання. Цьогоріч волонтер – людина надважлива, адже від того, як вдасться побудувати комунікацію, здружитися, не бачачи один одного, залежить успіх фестивалю. На ці дні саме волонтери ставали для багатьох зосівців, особливо новачків, «очима» й «ногами», завдяки яким можна було побачити і відчути Славутич, а ще дістати інформацію, необхідну для виконання конкурсних завдань.

Усі івенти для учасників фестивалю – онлайнові, починаючи від жеребкування (долю зосівців вирішували симпатичні дівчатка, обираючи для кожної команди теми, записані на золотих листочках, зорях-айстрах, дощових краплинах і парасолях – милих атрибутів осінньої фестивальної пори), закінчуючи церемонією нагородження. Славутичанам, зокрема волонтерам і організаційному комітетові, подарували клаптик «живого» фестивалю – у вигляді справжнього братання та вело- і мотозабігу.

Родзинка віртуальної ЗОСі – конкурс краси. Цього разу вперше позмагатися за звання онлайн-міс зголосилося восьмеро учасниць, одна з них – із Білорусі. Вони готували відеовиступи для декількох етапів змагання.


Статус найчисельнішої номінації вкотре не втрачає «Фоторобота» – у ній взяли участь 38 команд/ Зріс інтерес до номінації «Медіапроєкт»: певно, карантин став «чарівним пенделем» освоювати новітні формати комунікації (зокрема блог) і вправлятися у веб-дизайні. Тож журі відзначили якість контенту й візуальних рішень.

У конкурсному «меню», як завжди, ще «Друковані ЗМІ», «Відео» та «Молодіжна демократія». У кожній з номінацій учасники отримали тему, на реалізацію якої мали добу. Цього разу різноманіття вражало – хтось розмірковував про спорт на карантині, хтось досліджував своє місто, хтось шукав інсайти, хтось знайомив із героями свого часу, а хтось замислювався над імпресіонізмом в житті. Втілити результати роздумів, пошуків і знахідок потрібно було у вигляді медіапродукту – повноцінного газетного випуску, публікації на інтернет-порталі, фотогалереї, відеосюжету тощо. Таким чином ЗОСя стала своєрідним іспитом на профпридатність, експрес-школою журналістики й серйозним етапом входження у професію.

Традиційно учасники мали настановчу зустріч із журі та «розбори польотів», де подані на конкурс роботи аналізувалися, визначалися сильні сторони й  недоліки. Ще одна незмінна річ на яку завжди чекають команди – це майстер-класи від професіоналів.

За підсумками активних днів і ночей зустрілися в славутицькій міськраді з міським головою Юрієм Фомічевим, директором фестивалю Ніною Єрьоміною та ЗОСею – Єлизаветою Дудкіною на  підсумках фестивалю.

Тож хто став найкращим?

Гран-прі у номінації «Демократія» здобула  команда «Майбутнє Славутича». Серед фотографів кращою стала Анна Рузакова (команда «Лідерландія» зі Шкарівки). У номінації «Відео» перемогла студія дитячого телебачення Лозівського будинку дитячої та юнацької творчості. Кращий медіапроект представила збірна гуртка   медіа дизайн КПДЮ «3R». А кращим друкованим виданням стала наша газета «ІрпіньTime» Університету ДФС України.

Ольга Кацан

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

#YouTube – нове телебачення? Підбірка цікавих україномовних каналів

Ні для кого не секрет, що соцмережі займають все більше місця у сучасному медіапросторі. Щоб дізнатися, що нового сталося у світі, сучасна людина, радше, зайде в інстаграм, твітер чи фейсбук, аніж буде купувати газету за 5 грн у найближчому кіоску. Замість прогортування каналів по TV , більшість надає перевагу скроленню відеороликів у ютубі. Бо це зручніше, швидше та компактніше. І це НЕ погано: часи змінюються, люди змінюються, технології змінюються. Дуже добре що відбувається постійна еволюція і прогрес, а не навпаки. Тому сучасні медіа повинні постійно підлаштовуватись, щоб зацікавити читача, слухача чи глядача. Що із українського подивитись на ютубі? Насправді, в україномовному сегменті починає з’являтися все більше якісного контенту. І про деякі канали хочу розповісти детальніше. 1. Телебачення торонто, або #@) ₴?$0. Дайджест українських (і не тільки) новин, які подаються не в зовсім серйозній формі. З ноткою гумору, сарказму, та іронії. Про політику, музику, шоу-бізне...

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

ЧИ ЙДЕ НА МІСЯЦІ СНІГ?

Далеко вгорі, на даху багатоповерхівки, висів великий круглий годинник. Висів він прямісінько навпроти повного місяця, у темному безхмарному небі, мовби його дзеркальне відображення. Навколо небесного тіла скупчилися міріади зірок, формуючи фігури, схожі на кільця, що робили місяць схожим на Сатурн. Тротуаром невеликого міста під цією небесною композицією кудись хутко прокладав свій шлях хлопець. Його обличчя було майже повністю занурене в зелений шарф, який, до речі, пасував до таких же зелених рукавичок і чорної куртки. Хлопець наспівував пісеньку з реклами «Кока-Коли», роздивляючись яскраві вивіски з назвами магазинів, які вже потихеньку вкривала імла. Зайшовши до парку (його вже прикрасили до Нового року) з низенькими померзлими деревами, стилізованими під святкові ялинки, він підняв голову і подивився на небо. «Чи йде на Місяці сніг?» – думка випадково злетіла з язика, і він різко озирнувся, вишукуючи того, хто міг би її почути. Але нікого не побачив і знову поглянув на білу...