Онлайндороги традиційно
привели до наймолодшого міста України 89 команд юних медійників, лідерів та
красунь із 11 краї світу й 22 регіонів України.
Традиційно для них, вже удвадцятьсьоме, справжня осінь
розпочалася із ЗОСі: для «непосвячених» – Міжнародного фестивалю демократії,
телебачення, преси і творчості. Цьогоріч фестиваль був нереальним у прямому
сенсі слова, адже запалював віртуально, проте не менш щиро, змістовно й атмосферно. Адже для тих, то прикипів до
медійної осені душею, не існує обмежень і кордонів.
Вперше за історію ЗОСі вулиці Славутича не побачили
автобусів, радісних зустрічей – з
кричалками і піснями, величезних валіз; містяни – когорти юнкорів, які «полюють»
за коментарями й неймовірними історіями, урочистої ходи й концерту; а учасники
були позбавлені обіймів і кольорового флешмоб-братання.
Тож організаторам довелося добряче помізкувати, аби
«фестиваль на дивані» пройшов на всі сто: його переселили у ZOOM, Facebook та Telegram. А ще створили
навколо гаджетів таку атмосферу очікування свята, що й Новий рік позаздрити
ЗОСі може: заінтригували гостями, подіями, подарунками.
«Цього
року ЗОСя вперше не дощить: ви помітили? – сміється в телефонній розмові
директорка фестивалю Ніна Єрьоміна. – Без дощу не було жодного фестивалю. А
цьогорічний – виняток у всіх сенсах», – підкреслює вона. Каже, що «все потрібно
було переосмислити, перебудувати роботу. Весь перший день хвилювалася, щоб усі
знайшлися, щоб усе працювало, щоб усі були задоволені. Було неймовірне відчуття
тривоги від того, що це вперше».
До речі, передфестивальний «забіг» був доволі тривалим:
завдяки месенджер-групі та Фейсбуку – і це подарувало учасникам щастя
спілкування задовго до офіційного старту.
У
кожної команди – свій волонтер: щорічно кандидати на цю почесну роль проходять
відбір та навчання. Цьогоріч волонтер – людина надважлива, адже від того, як
вдасться побудувати комунікацію, здружитися, не бачачи один одного, залежить
успіх фестивалю. На ці дні саме волонтери ставали для багатьох зосівців,
особливо новачків, «очима» й «ногами», завдяки яким можна було побачити і
відчути Славутич, а ще дістати інформацію, необхідну для виконання конкурсних
завдань.
Усі івенти для учасників фестивалю – онлайнові, починаючи від жеребкування (долю зосівців вирішували симпатичні дівчатка, обираючи для кожної команди теми, записані на золотих листочках, зорях-айстрах, дощових краплинах і парасолях – милих атрибутів осінньої фестивальної пори), закінчуючи церемонією нагородження. Славутичанам, зокрема волонтерам і організаційному комітетові, подарували клаптик «живого» фестивалю – у вигляді справжнього братання та вело- і мотозабігу.
Родзинка віртуальної ЗОСі – конкурс краси. Цього разу вперше
позмагатися за звання онлайн-міс зголосилося восьмеро учасниць, одна з них – із
Білорусі. Вони готували відеовиступи для декількох етапів змагання.
Статус найчисельнішої номінації вкотре не втрачає «Фоторобота»
– у ній взяли участь 38 команд/ Зріс інтерес до номінації «Медіапроєкт»: певно,
карантин став «чарівним пенделем» освоювати новітні формати комунікації (зокрема
блог) і вправлятися у веб-дизайні. Тож журі відзначили якість контенту й
візуальних рішень.
У конкурсному «меню», як завжди, ще «Друковані ЗМІ», «Відео»
та «Молодіжна демократія». У кожній з номінацій учасники отримали тему, на
реалізацію якої мали добу. Цього разу різноманіття вражало – хтось
розмірковував про спорт на карантині, хтось досліджував своє місто, хтось шукав
інсайти, хтось знайомив із героями свого часу, а хтось замислювався над
імпресіонізмом в житті. Втілити результати роздумів, пошуків і знахідок
потрібно було у вигляді медіапродукту – повноцінного газетного випуску,
публікації на інтернет-порталі, фотогалереї, відеосюжету тощо. Таким чином ЗОСя
стала своєрідним іспитом на профпридатність, експрес-школою журналістики й
серйозним етапом входження у професію.
Традиційно учасники мали настановчу зустріч із журі та
«розбори польотів», де подані на конкурс роботи аналізувалися, визначалися
сильні сторони й недоліки. Ще одна
незмінна річ на яку завжди чекають команди – це майстер-класи від
професіоналів.
За підсумками активних днів і ночей зустрілися в
славутицькій міськраді з міським головою Юрієм Фомічевим, директором фестивалю Ніною
Єрьоміною та ЗОСею – Єлизаветою Дудкіною на підсумках фестивалю.
Тож хто став найкращим?
Гран-прі у номінації «Демократія» здобула команда «Майбутнє Славутича». Серед
фотографів кращою стала Анна Рузакова (команда «Лідерландія» зі Шкарівки). У
номінації «Відео» перемогла студія дитячого телебачення Лозівського будинку
дитячої та юнацької творчості. Кращий медіапроект представила збірна
гуртка медіа дизайн КПДЮ «3R». А кращим
друкованим виданням стала наша газета «ІрпіньTime» Університету ДФС України.
Ольга Кацан
Коментарі
Дописати коментар