Перейти до основного вмісту

Мандрівка у час, коли зароджувалася журналістика

Уже котрий місяць освітній процес в навчальних закладах скрипить і тріщить по швах. Складнощі в усіх однакові: крім того, що потрібно розібратися із змістом предметів, необхідно освоїти і нові технічні платформи. А викладачам – ще й продумати, як реагувати на потік запитань і утримувати увагу студентів, які зіштовхнулися з усіма можливими викликами дистанційного навчання.

Важливо пам’ятати: те, що відбувається зараз, – це не просто дистанційне навчання, на підготовку якого був час. Це навчання в екстреній ситуації, коли всім потрібно розставити пріоритети і, можливо, чимось пожертвувати.

Наші викладачі, наприклад, вирішили, що одним з пріоритетних завдань є і психологічна складова освітнього процесу – підтримка контактів та інтересу до навчання. Останній семінар з історії зарубіжної журналістики – яскравий приклад цього. Наш викладач, Тетяна Сергіївна Гиріна, запропонувала згадати історію давньоримської газети «Acta Senatus», перейнявшись духом Стародавнього Риму часів правління імператора Тиберія Юлія Цезаря Августа, на часи якого припадає початок служіння Ісуса Христа і Його розп’яття.

Незважаючи на те, що Тиберій декларував волелюбний характер свого правління, кажучи, що «у вільній державі повинні бути вільні і думка, і мова», проголошена рівність на практиці з часом переросла в судове переслідування за «обр̀ази величності».

Незвичайним завданням було виготовлення листа із промовою для виступу в суді. Це було дуже пізнавально! Я дуже захопився процесом і був в захваті, коли у мене вийшов дійсно «старий» сувій. І хоча я не дуже захоплююся історією, проте на мене справила сильне враження інформація про цей старовинний час, коли зароджувалася журналістика.




Такі пари запам’ятовуються надовго (якщо не на все життя) і спонукають перевтілитися, перейнявшись духом того часу. Я щиро вдячний Тетяні Сергіївні за такий цікавий підхід до організації занять!

Семен Крупа

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва