Перейти до основного вмісту

#ЗОСя_2020. Ніна Єрьоміна: «Поки будуть люди, які люблять Зосю, буде і фестиваль!»

Мама фестивалю у телефонному інтерв’ю – про (не) відомий фестиваль, ЗОСю по-новому, загубленого автора емблеми, бафи для переможців і 3 000 000 на ЗОСю.

˗ Чому саме «Золота осінь», адже ще є весна, літо і зима? Ви полюбляєте цю пору року?
˗ Організатори фестивалю у 1994 році проаналізували, що такий фестивальний рух, івенти, тури, відбуваються на морях. Славутич має Дніпро, але воно далеко. Тому літо – не підходить. Зима, весна – некомфортні для проведення. «Золота осінь Славутича» умовно говорить про неймовірно теплу і красиву осінь. Про лагідне, непалюче сонце. Осінь собою уособлює дощик. Тому ми обрали її.

˗ До речі, про дощик: ЗОСя без дощу - це швидше виняток? Яка погода ЗОСиної епохи?

˗ Цього року ЗОСя вперше не дощить, ви помітили (сміється)? Я точно знаю, що я, як директор фестивалю, 16 років, помічаю, що коли ви виїжджаєте зі своїх місць у п'ятницю, йде дощ. А у суботу завжди гарна погода. Але без дощу не було жодного фестивалю. А цьогорічний фестиваль виняток у всіх сенсах. У ВСЬОМУ.

˗ Чи пам'ятаєте Ви Славутич до ЗОСі? Яким він був?

˗ Я в Славутичі з 1991 року, і для мене Славутич починався з дошкільного закладу освіти «Кронк» – це найефективніший, найкласніший дитячий садочок в Україні, я вважаю. Наступного року, коли приїдете, обіцяю зробити Вам екскурсію. Якщо в дитячому садочку так красиво, то як же у всьому Славутичі? «Кронк» – моє перше місце роботи. Це вірменська назва, бо він у Єреванському кварталі, «кронк» вірменською – наш «журавлик».

˗ Хто придумав назву фестивалю? Чи є батьки у ЗОСі?

˗ Думаю, що це Людмила Олексіївна Зарікіна. Свого часу на Чорнобильській АЕС директором був Костянтин Сергійовий Парашин, а людина, яка керувала культурним життям міста Славутича, була заступницею Парашина з культурних питань – Людмила Зарікіна. Саме вони вдвох були ідеологами фестивалю і,звичайно, наш Володимир Петрович Удовиченко. Ця трійця й організувала фестиваль.

˗ Ми знаємо, що ЗОСя – це долоньки й усмішка. Але ніколи не замислювалися, звідки ця ідея? Хто автор емблеми фесту?

 ˗ Ми досі шукаємо цю дитину. На одній із ЗОСь був організований конкурс серед учасників фестивалю. У ньому, тоді за часів Радянського Союзу, брали участь дуже багато країн з різних куточків планети. Коли працювала Чорнобильська АЕС, були можливості прийняти дітей з різних країн світу. Тому було оголошено конкурс на емблему фестивалю. Одна розумненька дитина зробила її ось такою. Це був хлопчик. Здається, він з Москви. Ні прізвища, ні імені, на жаль, не знаю.

˗ЗОСя в цьому році по-новому. Розповідайте по-секрету, як це –організовувати онлайн-фестиваль?
˗ Все потрібно було переосмислити та перебудувати роботу. Я завжди хотіла, щоб фестиваль організовувала молодь – самі для себе. І зараз фестиваль організовує саме молодь. Звичайно, моя концептуальна картинка того, що я хочу бачити, присутня. Але все, що зроблено, – зроблено молоддю. Учора я хвилювалася весь день, щоб усі знайшлися, щоб усе працювало, щоб усі були задоволені. Було неймовірне відчуття тривоги від того, що це вперше. У кожного своя конференція, у кожного свій модератор. Це величезна робота.

Один мій друг сказав, що ЗОСя «здулася», коли змінився мер. Це не так. ЗОСя тримається не на мерах, а на людях, які її люблять. Це крутий мегапроєкт. Поки будуть люди, які люблять Зосю, буде і фестиваль. І це найважливіше. А наступного року... Ох, ми виграли проєкт – «Нова культурна столиця України – Славутич». Три мільйони на ЗОСю! Ми проведемо неймовірний наступний фестиваль, якщо звісно карантин дозволить.

˗ Чи є ще люди, які щось роблять для ЗОСі, але залишаються за кадром?

˗ Звичайно, є. У цьому році наша підприємниця Катя Волкова зробила нові круті бафи, молодь носить, бо це такий універсальний аксесуар, який можна носити на руці, на шиї, на голові – як завгодно його використовувати. Всі переможці отримують такий баф з логотипом. Олена Сазюк щорічно створює крутий дизайн. В цьому році дипломи і сертифікати – це її царина. І якщо говорити про івенти і заходи, то це ввесь колектив ПДМ (Палац дітей і молоді – ред.).

˗ Чи є у Вас улюбленці? Чи лобіюєте когось?

˗ У ЗОСі незаангажоване, завжди щире і відкрите журі. Відповідь: ніколи в житті. Як би я не хотіла, але як можна любити Христиніку і не любити Ірпінь, а особливо вашого Арсенія? Радію, що в мене таке велике серце, тому можу любити усіх. Рада, що щиро радію новим друзям і не забуваю старих. Дуже радію, що саме на ЗОСі діти вирішують, що журналістика – це їхня майбутня професія.

Спілкувалася Ольга КАЦАН,

фото з архіву автора (2019 р.) 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва