#ЗОСя_2020. Ніна Єрьоміна: «Поки будуть люди, які люблять Зосю, буде і фестиваль!»

Мама фестивалю у телефонному інтерв’ю – про (не) відомий фестиваль, ЗОСю по-новому, загубленого автора емблеми, бафи для переможців і 3 000 000 на ЗОСю.

˗ Чому саме «Золота осінь», адже ще є весна, літо і зима? Ви полюбляєте цю пору року?
˗ Організатори фестивалю у 1994 році проаналізували, що такий фестивальний рух, івенти, тури, відбуваються на морях. Славутич має Дніпро, але воно далеко. Тому літо – не підходить. Зима, весна – некомфортні для проведення. «Золота осінь Славутича» умовно говорить про неймовірно теплу і красиву осінь. Про лагідне, непалюче сонце. Осінь собою уособлює дощик. Тому ми обрали її.

˗ До речі, про дощик: ЗОСя без дощу - це швидше виняток? Яка погода ЗОСиної епохи?

˗ Цього року ЗОСя вперше не дощить, ви помітили (сміється)? Я точно знаю, що я, як директор фестивалю, 16 років, помічаю, що коли ви виїжджаєте зі своїх місць у п'ятницю, йде дощ. А у суботу завжди гарна погода. Але без дощу не було жодного фестивалю. А цьогорічний фестиваль виняток у всіх сенсах. У ВСЬОМУ.

˗ Чи пам'ятаєте Ви Славутич до ЗОСі? Яким він був?

˗ Я в Славутичі з 1991 року, і для мене Славутич починався з дошкільного закладу освіти «Кронк» – це найефективніший, найкласніший дитячий садочок в Україні, я вважаю. Наступного року, коли приїдете, обіцяю зробити Вам екскурсію. Якщо в дитячому садочку так красиво, то як же у всьому Славутичі? «Кронк» – моє перше місце роботи. Це вірменська назва, бо він у Єреванському кварталі, «кронк» вірменською – наш «журавлик».

˗ Хто придумав назву фестивалю? Чи є батьки у ЗОСі?

˗ Думаю, що це Людмила Олексіївна Зарікіна. Свого часу на Чорнобильській АЕС директором був Костянтин Сергійовий Парашин, а людина, яка керувала культурним життям міста Славутича, була заступницею Парашина з культурних питань – Людмила Зарікіна. Саме вони вдвох були ідеологами фестивалю і,звичайно, наш Володимир Петрович Удовиченко. Ця трійця й організувала фестиваль.

˗ Ми знаємо, що ЗОСя – це долоньки й усмішка. Але ніколи не замислювалися, звідки ця ідея? Хто автор емблеми фесту?

 ˗ Ми досі шукаємо цю дитину. На одній із ЗОСь був організований конкурс серед учасників фестивалю. У ньому, тоді за часів Радянського Союзу, брали участь дуже багато країн з різних куточків планети. Коли працювала Чорнобильська АЕС, були можливості прийняти дітей з різних країн світу. Тому було оголошено конкурс на емблему фестивалю. Одна розумненька дитина зробила її ось такою. Це був хлопчик. Здається, він з Москви. Ні прізвища, ні імені, на жаль, не знаю.

˗ЗОСя в цьому році по-новому. Розповідайте по-секрету, як це –організовувати онлайн-фестиваль?
˗ Все потрібно було переосмислити та перебудувати роботу. Я завжди хотіла, щоб фестиваль організовувала молодь – самі для себе. І зараз фестиваль організовує саме молодь. Звичайно, моя концептуальна картинка того, що я хочу бачити, присутня. Але все, що зроблено, – зроблено молоддю. Учора я хвилювалася весь день, щоб усі знайшлися, щоб усе працювало, щоб усі були задоволені. Було неймовірне відчуття тривоги від того, що це вперше. У кожного своя конференція, у кожного свій модератор. Це величезна робота.

Один мій друг сказав, що ЗОСя «здулася», коли змінився мер. Це не так. ЗОСя тримається не на мерах, а на людях, які її люблять. Це крутий мегапроєкт. Поки будуть люди, які люблять Зосю, буде і фестиваль. І це найважливіше. А наступного року... Ох, ми виграли проєкт – «Нова культурна столиця України – Славутич». Три мільйони на ЗОСю! Ми проведемо неймовірний наступний фестиваль, якщо звісно карантин дозволить.

˗ Чи є ще люди, які щось роблять для ЗОСі, але залишаються за кадром?

˗ Звичайно, є. У цьому році наша підприємниця Катя Волкова зробила нові круті бафи, молодь носить, бо це такий універсальний аксесуар, який можна носити на руці, на шиї, на голові – як завгодно його використовувати. Всі переможці отримують такий баф з логотипом. Олена Сазюк щорічно створює крутий дизайн. В цьому році дипломи і сертифікати – це її царина. І якщо говорити про івенти і заходи, то це ввесь колектив ПДМ (Палац дітей і молоді – ред.).

˗ Чи є у Вас улюбленці? Чи лобіюєте когось?

˗ У ЗОСі незаангажоване, завжди щире і відкрите журі. Відповідь: ніколи в житті. Як би я не хотіла, але як можна любити Христиніку і не любити Ірпінь, а особливо вашого Арсенія? Радію, що в мене таке велике серце, тому можу любити усіх. Рада, що щиро радію новим друзям і не забуваю старих. Дуже радію, що саме на ЗОСі діти вирішують, що журналістика – це їхня майбутня професія.

Спілкувалася Ольга КАЦАН,

фото з архіву автора (2019 р.)