Перейти до основного вмісту

#ЗОСя_2020. Ніна Єрьоміна: «Поки будуть люди, які люблять Зосю, буде і фестиваль!»

Мама фестивалю у телефонному інтерв’ю – про (не) відомий фестиваль, ЗОСю по-новому, загубленого автора емблеми, бафи для переможців і 3 000 000 на ЗОСю.

˗ Чому саме «Золота осінь», адже ще є весна, літо і зима? Ви полюбляєте цю пору року?
˗ Організатори фестивалю у 1994 році проаналізували, що такий фестивальний рух, івенти, тури, відбуваються на морях. Славутич має Дніпро, але воно далеко. Тому літо – не підходить. Зима, весна – некомфортні для проведення. «Золота осінь Славутича» умовно говорить про неймовірно теплу і красиву осінь. Про лагідне, непалюче сонце. Осінь собою уособлює дощик. Тому ми обрали її.

˗ До речі, про дощик: ЗОСя без дощу - це швидше виняток? Яка погода ЗОСиної епохи?

˗ Цього року ЗОСя вперше не дощить, ви помітили (сміється)? Я точно знаю, що я, як директор фестивалю, 16 років, помічаю, що коли ви виїжджаєте зі своїх місць у п'ятницю, йде дощ. А у суботу завжди гарна погода. Але без дощу не було жодного фестивалю. А цьогорічний фестиваль виняток у всіх сенсах. У ВСЬОМУ.

˗ Чи пам'ятаєте Ви Славутич до ЗОСі? Яким він був?

˗ Я в Славутичі з 1991 року, і для мене Славутич починався з дошкільного закладу освіти «Кронк» – це найефективніший, найкласніший дитячий садочок в Україні, я вважаю. Наступного року, коли приїдете, обіцяю зробити Вам екскурсію. Якщо в дитячому садочку так красиво, то як же у всьому Славутичі? «Кронк» – моє перше місце роботи. Це вірменська назва, бо він у Єреванському кварталі, «кронк» вірменською – наш «журавлик».

˗ Хто придумав назву фестивалю? Чи є батьки у ЗОСі?

˗ Думаю, що це Людмила Олексіївна Зарікіна. Свого часу на Чорнобильській АЕС директором був Костянтин Сергійовий Парашин, а людина, яка керувала культурним життям міста Славутича, була заступницею Парашина з культурних питань – Людмила Зарікіна. Саме вони вдвох були ідеологами фестивалю і,звичайно, наш Володимир Петрович Удовиченко. Ця трійця й організувала фестиваль.

˗ Ми знаємо, що ЗОСя – це долоньки й усмішка. Але ніколи не замислювалися, звідки ця ідея? Хто автор емблеми фесту?

 ˗ Ми досі шукаємо цю дитину. На одній із ЗОСь був організований конкурс серед учасників фестивалю. У ньому, тоді за часів Радянського Союзу, брали участь дуже багато країн з різних куточків планети. Коли працювала Чорнобильська АЕС, були можливості прийняти дітей з різних країн світу. Тому було оголошено конкурс на емблему фестивалю. Одна розумненька дитина зробила її ось такою. Це був хлопчик. Здається, він з Москви. Ні прізвища, ні імені, на жаль, не знаю.

˗ЗОСя в цьому році по-новому. Розповідайте по-секрету, як це –організовувати онлайн-фестиваль?
˗ Все потрібно було переосмислити та перебудувати роботу. Я завжди хотіла, щоб фестиваль організовувала молодь – самі для себе. І зараз фестиваль організовує саме молодь. Звичайно, моя концептуальна картинка того, що я хочу бачити, присутня. Але все, що зроблено, – зроблено молоддю. Учора я хвилювалася весь день, щоб усі знайшлися, щоб усе працювало, щоб усі були задоволені. Було неймовірне відчуття тривоги від того, що це вперше. У кожного своя конференція, у кожного свій модератор. Це величезна робота.

Один мій друг сказав, що ЗОСя «здулася», коли змінився мер. Це не так. ЗОСя тримається не на мерах, а на людях, які її люблять. Це крутий мегапроєкт. Поки будуть люди, які люблять Зосю, буде і фестиваль. І це найважливіше. А наступного року... Ох, ми виграли проєкт – «Нова культурна столиця України – Славутич». Три мільйони на ЗОСю! Ми проведемо неймовірний наступний фестиваль, якщо звісно карантин дозволить.

˗ Чи є ще люди, які щось роблять для ЗОСі, але залишаються за кадром?

˗ Звичайно, є. У цьому році наша підприємниця Катя Волкова зробила нові круті бафи, молодь носить, бо це такий універсальний аксесуар, який можна носити на руці, на шиї, на голові – як завгодно його використовувати. Всі переможці отримують такий баф з логотипом. Олена Сазюк щорічно створює крутий дизайн. В цьому році дипломи і сертифікати – це її царина. І якщо говорити про івенти і заходи, то це ввесь колектив ПДМ (Палац дітей і молоді – ред.).

˗ Чи є у Вас улюбленці? Чи лобіюєте когось?

˗ У ЗОСі незаангажоване, завжди щире і відкрите журі. Відповідь: ніколи в житті. Як би я не хотіла, але як можна любити Христиніку і не любити Ірпінь, а особливо вашого Арсенія? Радію, що в мене таке велике серце, тому можу любити усіх. Рада, що щиро радію новим друзям і не забуваю старих. Дуже радію, що саме на ЗОСі діти вирішують, що журналістика – це їхня майбутня професія.

Спілкувалася Ольга КАЦАН,

фото з архіву автора (2019 р.) 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

Роздуми з Ірпеня

    Нехай побудуть молодими «Світ ловив мене, та не впіймав», - понад сто років тому говорив Григорій Сковорода. Але за цю понад сотню років інтеграції, модифікації та самоідентифікації України змінився не лише світ, а й людина, звісно і молодь. За тридцять років незалежності нашої держави зросло нове покоління, покоління Z . Сміливе, рішуче, безстрашне. З надзвичайними мріями, з неймовірними цілями і невичерпною енергією . Молодь, яка точно знає, чого прагне, яким бачить своє майбутнє. Молодь, яка висловлює креативні, подеколи епатажні думки; яка знаходить власні способи відкрити світ, а для світу – себе; яка не боїться поразок, проходить як не в двері, то крізь стіни на шляху до мрії; яка генерує ідеї, користується всіма можливими (і неможливими) ресурсами. Молодь, що прагне знати, вміти, творити, не просто бути, але жити. Дихати вільно, на повні легені. Молодь, яка бачила шлях України до незалежності і яка понад усе прагне власної незалежності: ментальної, моральної, ...

Про еволюцію і про позицію

  «Підпільний»  як явище вишуканого  українськогумору     Мовне питання завжди гостро стояло перед українцями. І якщо в житті пересічного громадянина це лише питання, якою мовою просити хліб у магазині, то для публічної людини, що вже зібрала певну аудиторію виступами російською мовою, вибір ускладнюється. «Підпільний стендап», що виник як перша українська стендап-арена як російськомовний «Подпольн ый», всього за рік став українськомовним: кожен автор пише виступи українською, кожен проект «Підпільного» поступово переходить на державну мову, а нові взагалі не мають іншомовного старту. І справа тут не в законах, страху перед штрафами чи примусами, адже основна платформа стендаперів – жива публіка та YouTube . Це свідоме рішення випускати саме українськомовний контент. Думка про це вперше виникла у Сергія Ліпко, стендапера, одного з авторів «Підпільного стендапу» та сценариста «Телебачення Торонто», його підтримав колега по цеху – сценарист «Телебачення Тор...