Перейти до основного вмісту

Це моя країна. Це наша історія

 

Бліндаж, у якому я плакала

    24 серпня Україна святкувала тридцять років відновлення незалежності. Локації святкування і кожного були свої, благо пропозицій – на будь-який смак і настрій.

    Мене чекала подруга і станція метро «Арсенальна». Плани були грандіозні: погуляти, подивитись на щасливі обличчя людей та порахувати прапори України. Так, прогулюючись, ми дійшли до монументу Батьківщини-Матері і наші журналістські допитливі голови запримітили вивіску музею, у якому ще не були.

    Музей створення української нації. Трішки поблукали, але все ж знайшли вхід. Непримітні двері, біля яких, несподівано, мішок кави. Але то не реклама якоїсь кав’ярні. Про Юрія Кульчицького чули? Ну, той, що пробрався через османську облогу Відня і зміг покликати на допомогу? Ну, йому ще потім триста мішків кави віддали як нагороду. Як це – до чого Кульчицький і історія України? Він був із Львівської області. Правда, до чого там той мішок кави ми зрозуміли, лише виходячи з музею. Тому про це потім.


Музей зустрічає стійкою з квитками, сувенірною крамницею та турнікетами. Квитки куплені, штрих-коди відскановані, можна вирушати у мандрівку історією. Прямуємо за підсвіченими вказівниками і натикаємось на величезну свічку. Виявляється, свічку вагою майже 400 кілограмів виготовили зі справжнього бджолиного воску, що звозили з усіх куточків України. А візерунки на ній відсилаються до трипільської культури, до візерунків на глиняному посуді цієї доби.

   Крок у часі – і ми вже бачимо хрещення княгині Ольги. Так-так, княгиня Ольга була християнкою, яку похрестили у Візантії. Біля Ольги навіть можна постояти і порівняти, чи одного ви зросту. Фігури дуже реалістичні, навіть трішки моторошно. А ось далі уже діорама хрещення Русі. Князь Володимир і люди у Дніпрі. Гарно, символічно із колонок чується гомін натовпу та ніби княжі викрики.


Ще крок. Козаки. Хочете селфі з Дмитром Байдою-Вишневецьким? А виставку козацького озброєння? Може, заглянути в очі Богдану Хмельницькому? Чи присісти біля Сагайдачного? Козаки також шумлять, але час плине, історія змінюється. О, Кульчицький з кавою. Пам’ятаєте, біля входу мішок? Ага, він саме звідси. 

   Перехід у нову історію символічно супроводжується Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою та Іваном Котляревським, що сидять за столом і над чимось дуже активно думають. Тут же зустрічаємо їх. Рушники, величезна кількість вишитих рушників з традиційними візерунками кожної області України. Ідемо шукати маленькі батьківщини, порівнюємо кольори різних рушників.

   Ще крок – і бачимо Степана Бандеру та Романа Шухевича, сидять за спільним столом, про щось говорять, напевно. 

    Друга світова, солдатські уніформи, навіть ту саму королеву Бранденбурзької брами з прапорцями, що регулювали рух радянських військ на вході в Берлін. 

 Дев’яності. Відновлення незалежності України. Кравчук, Чорновіл, можна роздивитися кожну зморшку і прочитати найцікавіші виноски з біографії. 

    Російсько-Українська війна. Телефони були заховані далеко в кишеню, тут хотілося відчути кожну дрібничку, продивитися на побутові речі, прочитати підписи на прапорах. Тут навіть говорити не хотілось. Голова йде обертом, навіть здається, що чуєш голоси. Не здається. У рядок на поличці стоять польові телефони. Треба лише наважитись підняти слухавку. Дарма я те зробила. По щоках потекли сльози. Було дуже дивно так нишком підслуховувати чужу розмову і стояти посеред бліндажа. Плакати.

«– Привіт. Як ти там?

   – У мене все добре, не хвилюйся. Скажи краще як твої справи, як там вдома? 

– Нормально. Все нормально.

– А малі як?

– Сумують…» 

Владислава ХЛЮСТ



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс