Бліндаж, у якому я плакала
24 серпня Україна святкувала тридцять років відновлення незалежності. Локації святкування і кожного були свої, благо пропозицій – на будь-який смак і настрій.
Мене чекала подруга і станція метро «Арсенальна». Плани були грандіозні: погуляти, подивитись на щасливі обличчя людей та порахувати прапори України. Так, прогулюючись, ми дійшли до монументу Батьківщини-Матері і наші журналістські допитливі голови запримітили вивіску музею, у якому ще не були.
Музей створення української нації. Трішки поблукали, але все ж знайшли вхід. Непримітні двері, біля яких, несподівано, мішок кави. Але то не реклама якоїсь кав’ярні. Про Юрія Кульчицького чули? Ну, той, що пробрався через османську облогу Відня і зміг покликати на допомогу? Ну, йому ще потім триста мішків кави віддали як нагороду. Як це – до чого Кульчицький і історія України? Він був із Львівської області. Правда, до чого там той мішок кави ми зрозуміли, лише виходячи з музею. Тому про це потім.
Музей зустрічає стійкою з квитками, сувенірною крамницею та турнікетами. Квитки куплені, штрих-коди відскановані, можна вирушати у мандрівку історією. Прямуємо за підсвіченими вказівниками і натикаємось на величезну свічку. Виявляється, свічку вагою майже 400 кілограмів виготовили зі справжнього бджолиного воску, що звозили з усіх куточків України. А візерунки на ній відсилаються до трипільської культури, до візерунків на глиняному посуді цієї доби.
Крок у часі – і ми вже бачимо хрещення княгині Ольги. Так-так, княгиня Ольга була християнкою, яку похрестили у Візантії. Біля Ольги навіть можна постояти і порівняти, чи одного ви зросту. Фігури дуже реалістичні, навіть трішки моторошно. А ось далі уже діорама хрещення Русі. Князь Володимир і люди у Дніпрі. Гарно, символічно із колонок чується гомін натовпу та ніби княжі викрики.
Ще крок. Козаки. Хочете селфі з Дмитром Байдою-Вишневецьким? А виставку козацького озброєння? Може, заглянути в очі Богдану Хмельницькому? Чи присісти біля Сагайдачного? Козаки також шумлять, але час плине, історія змінюється. О, Кульчицький з кавою. Пам’ятаєте, біля входу мішок? Ага, він саме звідси.
Перехід у нову історію символічно супроводжується Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою та Іваном Котляревським, що сидять за столом і над чимось дуже активно думають. Тут же зустрічаємо їх. Рушники, величезна кількість вишитих рушників з традиційними візерунками кожної області України. Ідемо шукати маленькі батьківщини, порівнюємо кольори різних рушників.
Ще крок – і бачимо Степана Бандеру та Романа Шухевича, сидять за спільним столом, про щось говорять, напевно.
Друга світова, солдатські уніформи, навіть ту саму королеву Бранденбурзької брами з прапорцями, що регулювали рух радянських військ на вході в Берлін.
Дев’яності. Відновлення незалежності України. Кравчук, Чорновіл, можна роздивитися кожну зморшку і прочитати найцікавіші виноски з біографії.
Російсько-Українська війна. Телефони були заховані далеко в кишеню, тут хотілося відчути кожну дрібничку, продивитися на побутові речі, прочитати підписи на прапорах. Тут навіть говорити не хотілось. Голова йде обертом, навіть здається, що чуєш голоси. Не здається. У рядок на поличці стоять польові телефони. Треба лише наважитись підняти слухавку. Дарма я те зробила. По щоках потекли сльози. Було дуже дивно так нишком підслуховувати чужу розмову і стояти посеред бліндажа. Плакати.
«– Привіт. Як ти там?
– У мене все добре, не хвилюйся. Скажи краще як твої справи, як там вдома?
– Нормально. Все нормально.
– А малі як?
– Сумують…»
Владислава ХЛЮСТ
Коментарі
Дописати коментар