Перейти до основного вмісту

Це моя країна. Це наша історія

 

Бліндаж, у якому я плакала

    24 серпня Україна святкувала тридцять років відновлення незалежності. Локації святкування і кожного були свої, благо пропозицій – на будь-який смак і настрій.

    Мене чекала подруга і станція метро «Арсенальна». Плани були грандіозні: погуляти, подивитись на щасливі обличчя людей та порахувати прапори України. Так, прогулюючись, ми дійшли до монументу Батьківщини-Матері і наші журналістські допитливі голови запримітили вивіску музею, у якому ще не були.

    Музей створення української нації. Трішки поблукали, але все ж знайшли вхід. Непримітні двері, біля яких, несподівано, мішок кави. Але то не реклама якоїсь кав’ярні. Про Юрія Кульчицького чули? Ну, той, що пробрався через османську облогу Відня і зміг покликати на допомогу? Ну, йому ще потім триста мішків кави віддали як нагороду. Як це – до чого Кульчицький і історія України? Він був із Львівської області. Правда, до чого там той мішок кави ми зрозуміли, лише виходячи з музею. Тому про це потім.


Музей зустрічає стійкою з квитками, сувенірною крамницею та турнікетами. Квитки куплені, штрих-коди відскановані, можна вирушати у мандрівку історією. Прямуємо за підсвіченими вказівниками і натикаємось на величезну свічку. Виявляється, свічку вагою майже 400 кілограмів виготовили зі справжнього бджолиного воску, що звозили з усіх куточків України. А візерунки на ній відсилаються до трипільської культури, до візерунків на глиняному посуді цієї доби.

   Крок у часі – і ми вже бачимо хрещення княгині Ольги. Так-так, княгиня Ольга була християнкою, яку похрестили у Візантії. Біля Ольги навіть можна постояти і порівняти, чи одного ви зросту. Фігури дуже реалістичні, навіть трішки моторошно. А ось далі уже діорама хрещення Русі. Князь Володимир і люди у Дніпрі. Гарно, символічно із колонок чується гомін натовпу та ніби княжі викрики.


Ще крок. Козаки. Хочете селфі з Дмитром Байдою-Вишневецьким? А виставку козацького озброєння? Може, заглянути в очі Богдану Хмельницькому? Чи присісти біля Сагайдачного? Козаки також шумлять, але час плине, історія змінюється. О, Кульчицький з кавою. Пам’ятаєте, біля входу мішок? Ага, він саме звідси. 

   Перехід у нову історію символічно супроводжується Григорієм Сковородою, Тарасом Шевченком, Лесею Українкою та Іваном Котляревським, що сидять за столом і над чимось дуже активно думають. Тут же зустрічаємо їх. Рушники, величезна кількість вишитих рушників з традиційними візерунками кожної області України. Ідемо шукати маленькі батьківщини, порівнюємо кольори різних рушників.

   Ще крок – і бачимо Степана Бандеру та Романа Шухевича, сидять за спільним столом, про щось говорять, напевно. 

    Друга світова, солдатські уніформи, навіть ту саму королеву Бранденбурзької брами з прапорцями, що регулювали рух радянських військ на вході в Берлін. 

 Дев’яності. Відновлення незалежності України. Кравчук, Чорновіл, можна роздивитися кожну зморшку і прочитати найцікавіші виноски з біографії. 

    Російсько-Українська війна. Телефони були заховані далеко в кишеню, тут хотілося відчути кожну дрібничку, продивитися на побутові речі, прочитати підписи на прапорах. Тут навіть говорити не хотілось. Голова йде обертом, навіть здається, що чуєш голоси. Не здається. У рядок на поличці стоять польові телефони. Треба лише наважитись підняти слухавку. Дарма я те зробила. По щоках потекли сльози. Було дуже дивно так нишком підслуховувати чужу розмову і стояти посеред бліндажа. Плакати.

«– Привіт. Як ти там?

   – У мене все добре, не хвилюйся. Скажи краще як твої справи, як там вдома? 

– Нормально. Все нормально.

– А малі як?

– Сумують…» 

Владислава ХЛЮСТ



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

#YouTube – нове телебачення? Підбірка цікавих україномовних каналів

Ні для кого не секрет, що соцмережі займають все більше місця у сучасному медіапросторі. Щоб дізнатися, що нового сталося у світі, сучасна людина, радше, зайде в інстаграм, твітер чи фейсбук, аніж буде купувати газету за 5 грн у найближчому кіоску. Замість прогортування каналів по TV , більшість надає перевагу скроленню відеороликів у ютубі. Бо це зручніше, швидше та компактніше. І це НЕ погано: часи змінюються, люди змінюються, технології змінюються. Дуже добре що відбувається постійна еволюція і прогрес, а не навпаки. Тому сучасні медіа повинні постійно підлаштовуватись, щоб зацікавити читача, слухача чи глядача. Що із українського подивитись на ютубі? Насправді, в україномовному сегменті починає з’являтися все більше якісного контенту. І про деякі канали хочу розповісти детальніше. 1. Телебачення торонто, або #@) ₴?$0. Дайджест українських (і не тільки) новин, які подаються не в зовсім серйозній формі. З ноткою гумору, сарказму, та іронії. Про політику, музику, шоу-бізне...

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

ЧИ ЙДЕ НА МІСЯЦІ СНІГ?

Далеко вгорі, на даху багатоповерхівки, висів великий круглий годинник. Висів він прямісінько навпроти повного місяця, у темному безхмарному небі, мовби його дзеркальне відображення. Навколо небесного тіла скупчилися міріади зірок, формуючи фігури, схожі на кільця, що робили місяць схожим на Сатурн. Тротуаром невеликого міста під цією небесною композицією кудись хутко прокладав свій шлях хлопець. Його обличчя було майже повністю занурене в зелений шарф, який, до речі, пасував до таких же зелених рукавичок і чорної куртки. Хлопець наспівував пісеньку з реклами «Кока-Коли», роздивляючись яскраві вивіски з назвами магазинів, які вже потихеньку вкривала імла. Зайшовши до парку (його вже прикрасили до Нового року) з низенькими померзлими деревами, стилізованими під святкові ялинки, він підняв голову і подивився на небо. «Чи йде на Місяці сніг?» – думка випадково злетіла з язика, і він різко озирнувся, вишукуючи того, хто міг би її почути. Але нікого не побачив і знову поглянув на білу...