Коли є, що сказати

 

    Закохана в солов'їну

    Окрім того, що згадала як же сильно я люблю писати, все більше усвідомлюю наскільки кайфую від української мови.

    Від тієї автентично-сучасної, з усіма її авдиторіями, мітами, иріями та проєктами. З бігунками, депутатками та членкинями. З суржованими слівцями, діалектними говІрками і сленговими словечками.

    Мову живу, не схожу на інші. Мову, яку перекочуєш на язиці, смакуєш, насолоджуєшся. Мову, в якій є "затишок", "навзаєм", "кохання", "скриня", "філіжанка". З твердими "ч" та "ш". З "г" та "ґ". 

Мову, з характером осені: м'яку, низьку в мовленні, високу в співах, теплу, шепітливу, тендітну і рішучу водночас. З її незкінченними синонімами, варіаціями та грою.

    Люблю писати українською. Читати українською. Спілкуватися українською. Люблю здивування людей, котрі чули мене лише в робочо-російськомовній атмосфері, коли чують від мене українську. Вона ніби протиснута, просякнута в мене. Мова мого комфорту, мого затишку, мова з атмосферою почуттів зі знаком "плюс".

    Можливо, саме тому мене ображає російська від журналістів, медійників, політиків та викладачів, тоді як зовсім не хвилює вона від друзів чи незнайомців, допустимо, в метро. Важливо не те, якою мовою ти спілкуєшся в побуті, а те, що вкладаєш в спілкування тією чи іншою мовою. 

Ніщо не може бути поза політикою, коли країна в стані війни. А мова ніколи не поза політикою, вона її рушій, двигун і колесо.

    Все важче під вечір переходити на російську, тому що я хмельничанка, українка, я думаю українською.Маю чисту російську, вивчену на якісних, хороших книгах та фільмах. Але я в ній чужа, вона витісняється з мене, як вода, що відпружинює від шкіри, тоді як українська тече венами.

    Мені подобається моя українська. Вихована на Довженко, Нестайко, Карпенко-Карому, Дашвар, Костенко, Іздрику, Лисові. Взрощена постійним цитуванням віршів, висловів, цілих сторінок з книг. Зататуйована, закарбована сотнями списаних поетичними і прозовими творами сторінок. Подобається, як звучить моя українська, як відгукуються про неї, як звично і віртуозно перетікає вона в мені, а я в ній від теми до теми. І насолоджуюсь, насолоджуюсь кожним почутим і озвученим українським словом.

Олександра КОРОЛЬ

Фото з особистого архіву