Перейти до основного вмісту

З перших уст. Гіркі спогади

«Хто, як не ми?»

Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався о 1-й годині в ніч на 26 квітня 1986 року. Подія, інтерес до якої не відпускає вже протягом багатьох десятків років – і українців, і європейців. Подія, про яку знято фільми, написано багато книг і статей, було багато дискусій на сторінках ЗМІ, на телебаченні. Попри це залишається багато нез’ясованих питань. Я поспілкувалася зі своїм дідусем, Іваном Івашиною, який мав безпосередньо відношення до трагедії.

Як це було? «Усе сталося 26 квітня, і, звісно, ніхто не знав про це. Я працював на АТП 13250 (автотранспортне підприємство) на «Татрі» (вантажівка). Жили собі спокійно, 1 травня ще, за щорічною традицією пішли з лозунгами «Мир! Труд! Май» на демонстрацію. І в ніч на 2 травня, по тривозі, о четвертій ранку підняли і сказали їхати, не знали навіть куди. Тоді ж ні GPS, нічого не було. Коли приїхали, керівництво наказало возити пісок, гасили пожежу всіма силами. Нічого не виходило, згодом привезли свинець під вертольоти, які зверху скидали на реактор. Спочатку були без масок, у своєму одязі, і тільки пізніше видали білі костюми. Людей, місцевих жителів Прип’яті виселяли на моїх очах за лічені години, автобуси приїхали, всіх забрали – і село пусте, наче ніколи нікого і не було.

Про відчуття. «Дійсно моторошно було, навіть дуже, їдеш, а позалишалися лише військові. Молоді були, нічого не розуміли, не знали, що таке радіація взагалі, ніякого ж досвіду, і ніяких відчуттів. Ще, пам ятаю, коли їхали, 2 травня, люди на городах картоплю садили, потім екстрено всіх вивезли, сказали ж на 3 дні, а лопати, кошелі, так все і залишилось, досі перед очима стоїть» – ділиться своїми спогадами Іван Івашина.

    
«Потім то було не літо, то було нещастя», – підказує дружина Івана, яка сиділа весь час поруч. «Нещастя, тому що всі люди намагалися втекти, але сьогодні ми розуміємо, що це було марно», – закінчив свою розповідь Іван.

    З іншими ліквідаторами він залишався в Чорнобилі ще протягом місяця, їм надали чиєсь покинуте житло, з усім майном, облаштованим побутом, фотокартками, дитячими іграшками…

    Чи не шкодує, що був там? Чи не було страшно? – поцікавилася я.

    «Хто, як не ми?» – вважає дідусь, для якого я прошу у долі здоров’я і сил на багато років, і тепер.  

Дарія СЛЬОЗА
Фото з сімейного архіву


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

#YouTube – нове телебачення? Підбірка цікавих україномовних каналів

Ні для кого не секрет, що соцмережі займають все більше місця у сучасному медіапросторі. Щоб дізнатися, що нового сталося у світі, сучасна людина, радше, зайде в інстаграм, твітер чи фейсбук, аніж буде купувати газету за 5 грн у найближчому кіоску. Замість прогортування каналів по TV , більшість надає перевагу скроленню відеороликів у ютубі. Бо це зручніше, швидше та компактніше. І це НЕ погано: часи змінюються, люди змінюються, технології змінюються. Дуже добре що відбувається постійна еволюція і прогрес, а не навпаки. Тому сучасні медіа повинні постійно підлаштовуватись, щоб зацікавити читача, слухача чи глядача. Що із українського подивитись на ютубі? Насправді, в україномовному сегменті починає з’являтися все більше якісного контенту. І про деякі канали хочу розповісти детальніше. 1. Телебачення торонто, або #@) ₴?$0. Дайджест українських (і не тільки) новин, які подаються не в зовсім серйозній формі. З ноткою гумору, сарказму, та іронії. Про політику, музику, шоу-бізне...

Про еволюцію і про позицію

  «Підпільний»  як явище вишуканого  українськогумору     Мовне питання завжди гостро стояло перед українцями. І якщо в житті пересічного громадянина це лише питання, якою мовою просити хліб у магазині, то для публічної людини, що вже зібрала певну аудиторію виступами російською мовою, вибір ускладнюється. «Підпільний стендап», що виник як перша українська стендап-арена як російськомовний «Подпольн ый», всього за рік став українськомовним: кожен автор пише виступи українською, кожен проект «Підпільного» поступово переходить на державну мову, а нові взагалі не мають іншомовного старту. І справа тут не в законах, страху перед штрафами чи примусами, адже основна платформа стендаперів – жива публіка та YouTube . Це свідоме рішення випускати саме українськомовний контент. Думка про це вперше виникла у Сергія Ліпко, стендапера, одного з авторів «Підпільного стендапу» та сценариста «Телебачення Торонто», його підтримав колега по цеху – сценарист «Телебачення Тор...

Тему закрито. Місія виконана

Читаємо фонтан, як відкриту книгу:  слідами наших публікацій, рік четвертий Пані та панове, урочисто повідомляємо: «Фонтан навпроти Університету з’явився». Фонтанно-будівнича епопея розпочалась дуже давно (про це детальніше можна дізнатися у спецвипуску нашої газети за 2018 рік, с.2), тривала довго (спецвипуск за 2019 р., с.2, спецвипуск за 2020 р., с.2). Студенти чекали на свій фонтан, на місця для поцілунків, на місця для відпочинку від важкого освітнього процесу та на фотозону. Але минали дні, ба, роки, ріс бур’ян, з’являлись нові матеріали про «фонтан Шредінгера» для «Ірпінь Time ». Через два роки відбулось неймовірне жовтий екскаватор почав свою роботу (детальніше про кропітку працю екскаватора спецвипуск за 2020 рік). Так на місці фонтану почав з’являтися сквер імені Петра Мельника. Реконструювання скверу на честь одного з найуспішніших і найефективніших ректорів Університету державної фіскальної служби України, ініціював його син, Максим Мельник. Відреставровані лавки,...