Перейти до основного вмісту

З перших уст. Гіркі спогади

«Хто, як не ми?»

Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався о 1-й годині в ніч на 26 квітня 1986 року. Подія, інтерес до якої не відпускає вже протягом багатьох десятків років – і українців, і європейців. Подія, про яку знято фільми, написано багато книг і статей, було багато дискусій на сторінках ЗМІ, на телебаченні. Попри це залишається багато нез’ясованих питань. Я поспілкувалася зі своїм дідусем, Іваном Івашиною, який мав безпосередньо відношення до трагедії.

Як це було? «Усе сталося 26 квітня, і, звісно, ніхто не знав про це. Я працював на АТП 13250 (автотранспортне підприємство) на «Татрі» (вантажівка). Жили собі спокійно, 1 травня ще, за щорічною традицією пішли з лозунгами «Мир! Труд! Май» на демонстрацію. І в ніч на 2 травня, по тривозі, о четвертій ранку підняли і сказали їхати, не знали навіть куди. Тоді ж ні GPS, нічого не було. Коли приїхали, керівництво наказало возити пісок, гасили пожежу всіма силами. Нічого не виходило, згодом привезли свинець під вертольоти, які зверху скидали на реактор. Спочатку були без масок, у своєму одязі, і тільки пізніше видали білі костюми. Людей, місцевих жителів Прип’яті виселяли на моїх очах за лічені години, автобуси приїхали, всіх забрали – і село пусте, наче ніколи нікого і не було.

Про відчуття. «Дійсно моторошно було, навіть дуже, їдеш, а позалишалися лише військові. Молоді були, нічого не розуміли, не знали, що таке радіація взагалі, ніякого ж досвіду, і ніяких відчуттів. Ще, пам ятаю, коли їхали, 2 травня, люди на городах картоплю садили, потім екстрено всіх вивезли, сказали ж на 3 дні, а лопати, кошелі, так все і залишилось, досі перед очима стоїть» – ділиться своїми спогадами Іван Івашина.

    
«Потім то було не літо, то було нещастя», – підказує дружина Івана, яка сиділа весь час поруч. «Нещастя, тому що всі люди намагалися втекти, але сьогодні ми розуміємо, що це було марно», – закінчив свою розповідь Іван.

    З іншими ліквідаторами він залишався в Чорнобилі ще протягом місяця, їм надали чиєсь покинуте житло, з усім майном, облаштованим побутом, фотокартками, дитячими іграшками…

    Чи не шкодує, що був там? Чи не було страшно? – поцікавилася я.

    «Хто, як не ми?» – вважає дідусь, для якого я прошу у долі здоров’я і сил на багато років, і тепер.  

Дарія СЛЬОЗА
Фото з сімейного архіву


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва