«Хто, як не ми?»
Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався
о 1-й годині в ніч на 26 квітня 1986 року. Подія, інтерес до якої не відпускає
вже протягом багатьох десятків років – і українців, і європейців. Подія, про
яку знято фільми, написано багато книг і статей, було багато дискусій на
сторінках ЗМІ, на телебаченні. Попри це залишається багато нез’ясованих питань. Я поспілкувалася зі своїм дідусем, Іваном Івашиною, який мав
безпосередньо відношення до трагедії.
Як це було? «Усе сталося 26 квітня, і, звісно, ніхто не знав про це. Я працював на АТП
13250 (автотранспортне підприємство) на «Татрі» (вантажівка). Жили собі
спокійно, 1 травня ще, за щорічною традицією пішли з лозунгами «Мир! Труд! Май»
на демонстрацію. І в ніч на 2 травня, по тривозі, о четвертій ранку підняли і
сказали їхати, не знали навіть куди. Тоді ж ні GPS, нічого не було. Коли
приїхали, керівництво наказало возити пісок, гасили пожежу всіма силами. Нічого
не виходило, згодом привезли свинець під вертольоти, які зверху скидали на
реактор. Спочатку були без масок, у своєму одязі, і тільки пізніше видали білі
костюми. Людей, місцевих жителів Прип’яті виселяли на моїх очах за лічені
години, автобуси приїхали, всіх забрали – і село пусте, наче ніколи нікого і не
було.
Про відчуття. «Дійсно моторошно було, навіть дуже, їдеш, а позалишалися лише військові.
Молоді були, нічого не розуміли, не знали, що таке радіація взагалі, ніякого ж
досвіду, і ніяких відчуттів. Ще, пам ятаю, коли їхали, 2 травня, люди на
городах картоплю садили, потім екстрено всіх вивезли, сказали ж на 3 дні, а
лопати, кошелі, так все і залишилось, досі перед очима стоїть» – ділиться
своїми спогадами Іван Івашина.
Чи не шкодує, що був
там? Чи не було страшно? – поцікавилася я.
«Хто, як не ми?» – вважає
дідусь, для якого я прошу у долі здоров’я і сил на багато років, і тепер.
Коментарі
Дописати коментар