Коли я в перше почула про цю школу, на думку одразу спало, що буде якась нудна теорія, нецікаві викладачі, які просто
беземоційно розповідатимуть незрозумілий матеріал. Думала, що ми
будемо сидіти, як у школі, на незручних
сцільцях. Але коли я зайшла в аудиторію, трохи здивувалася. Мені навіть спало на думку, що я переплутала кабінети. Посередині кабінету
стояв незвичної форми стіл, на кожному місці стояла пляшка води і стаканчик, у
кожного був свій мікрофон. Ми наче сиділи у парламенті.
На початку роботи всім учасникам
роздали бейджики, блокнот і ручку, регламент роботи Літньої школи журналістики і пам'ятку щодо підготовки відеоматеріалів.
Після представлення учасників нам оригінально пояснювали, хто такий журналіст і характеризували різні медіапрофесії. Розповідали це, використовуючи сітку професій і
лаконічні наклейками зі стислим їх описом. Було дуже багато незнайомих і дивних назв,
але викладачі доволі просто розповідали про кожну, наводячи переконливі приклади з життя, що полегшувало розуміння.
Після завершення аудиторної частини, ми одразу
поїхали на телебачення, точніше, в інформаційну агенцію
«Погляд» у м. Буча, перед цим захопивши з собою банан і персик.
Нас зустріли і провели всередину, де
було багато місця з гарним інтер'єром, який хотілося довго розглядати. Нашу
групу провели у студію для прямого ефіру та випуску новин.
Гігантський хромакей з маленьким столиком займав більшу частину приміщення. Навпроти хромакею – екран, де можна було відстежувати наше перебування в студії.
Ми побували у кімнаті звукозапису і
монтажу. Це був найкращий момент! Нам пояснили, як все
монтується і ще деякі цікавинки. Дикторська,
гримерка й інше – усе це роздивлятися вживу було дуже захопливо!
Той перший день був найкращим, не менш насиченим став другий день наших журналіських пригод.
Другий день: довга дорога до «Громадського
радіо»
Їхати зранку до Києва переповненими
автотрасами – було щось з чимось. Хотілось дуже спати, але коли ми приїхали і зайшли в будівлю Національного українського радіо (вул. Хрещатик, 26), цікавість перебила сонливість.
Розбившись на дві групи, ми пішли
за легендою журналістики – Андрієм Куликовим, який
розповідав байки, а точніше, ділився корисним досвідом зі свого професійного життя. Від нього ми дізналися й про історію
зведення будівлі та чому вона частково знаходиться під
землею. Нас завели до студії запису і розповідали, що і як працює. Також мені пощастило подивитися саму роботу над звуком.
Попри те, що у приміщенні було
дуже спекотно, спогади про візит на радіо залишилися найкращі.
Багато моїх упереджень про професію
журналіста розвіялися! Викладачі – позитивні, і слухати їх
саме задоволення!
Ми дізналися багато корисного: як правильно ставити камеру, аби людина не почувалася наче на допиті, про часові межі, коли людина втрачає інтерес до навіть цікавої розповіді, що насправді можна і не можна роботи журналістам і багато-багато цікавого! Я дуже дякую викладачеві і мамі за те, що потрапила у Літню школу журналістики і змогла побачити й послухати цих прекрасних людей і їхнього головного талісмана).
Катерина Розовенко,
слухачка Літньої школи
журналістики
Коментарі
Дописати коментар