Літня школа журналістики – це не зовсім і школа

Коли я в перше почула про цю школу, на думку одразу спало, що буде якась нудна теорія, нецікаві викладачі, які просто беземоційно розповідатимуть незрозумілий матеріал. Думала, що ми будемо сидіти, як у школі, на незручних сцільцях. Але коли я зайшла в аудиторію, трохи здивувалася. Мені навіть спало на думку, що я переплутала кабінети. Посередині кабінету стояв незвичної форми стіл, на кожному місці стояла пляшка води і стаканчик, у кожного був свій мікрофон. Ми наче сиділи у парламенті.

На початку роботи всім учасникам роздали бейджики, блокнот і ручку, регламент роботи Літньої школи журналістики і пам'ятку щодо підготовки відеоматеріалів.

Після представлення учасників нам оригінально пояснювали, хто такий журналіст і характеризували різні медіапрофесії. Розповідали це, використовуючи сітку професій і лаконічні наклейками зі стислим їх описом. Було дуже багато незнайомих і дивних назв, але викладачі доволі просто розповідали про кожну, наводячи переконливі приклади з життя, що полегшувало розуміння.

Після завершення аудиторної частини, ми одразу поїхали на телебачення, точніше, в інформаційну агенцію «Погляд» у м. Буча, перед цим захопивши з собою банан і персик.

Нас зустріли і провели всередину, де було багато місця з гарним інтер'єром, який хотілося довго розглядати. Нашу групу провели у студію для прямого ефіру та випуску новин. Гігантський хромакей з маленьким столиком займав більшу частину приміщення. Навпроти хромакею – екран, де можна було відстежувати наше перебування в студії.  

Ми побували у кімнаті звукозапису і монтажу. Це був найкращий момент! Нам пояснили, як все монтується і ще деякі цікавинки. Дикторська, гримерка й інше – усе це роздивлятися вживу було дуже захопливо!

Той перший день був найкращим, не менш насиченим став другий день наших журналіських пригод.

Другий день: довга дорога до «Громадського радіо»

Їхати зранку до Києва переповненими автотрасами – було щось з чимось. Хотілось дуже спати, але коли ми приїхали і зайшли в будівлю Національного українського радіо (вул. Хрещатик, 26), цікавість перебила сонливість. Розбившись на дві групи, ми пішли за легендою журналістики – Андрієм Куликовим, який розповідав байки, а точніше, ділився корисним досвідом зі свого професійного життя. Від нього ми дізналися й про історію зведення будівлі та чому вона частково знаходиться під землею. Нас завели до студії запису і розповідали, що і як працює. Також мені пощастило подивитися саму роботу над звуком. Попри те, що у приміщенні було дуже спекотно, спогади про візит на радіо залишилися найкращі.

Багато моїх упереджень про професію журналіста розвіялися! Викладачі – позитивні, і слухати їх саме задоволення!

Ми дізналися багато корисного: як правильно ставити камеру, аби людина не почувалася наче на допиті, про часові межі, коли людина втрачає інтерес до навіть цікавої розповіді, що насправді можна і не можна роботи журналістам і багато-багато цікавого! Я дуже дякую викладачеві і мамі за те, що потрапила у Літню школу журналістики і змогла побачити й послухати цих прекрасних людей і їхнього головного талісмана).

Катерина Розовенко,

слухачка Літньої школи журналістики