Перейти до основного вмісту

Літня школа журналістики – це не зовсім і школа

Коли я в перше почула про цю школу, на думку одразу спало, що буде якась нудна теорія, нецікаві викладачі, які просто беземоційно розповідатимуть незрозумілий матеріал. Думала, що ми будемо сидіти, як у школі, на незручних сцільцях. Але коли я зайшла в аудиторію, трохи здивувалася. Мені навіть спало на думку, що я переплутала кабінети. Посередині кабінету стояв незвичної форми стіл, на кожному місці стояла пляшка води і стаканчик, у кожного був свій мікрофон. Ми наче сиділи у парламенті.

На початку роботи всім учасникам роздали бейджики, блокнот і ручку, регламент роботи Літньої школи журналістики і пам'ятку щодо підготовки відеоматеріалів.

Після представлення учасників нам оригінально пояснювали, хто такий журналіст і характеризували різні медіапрофесії. Розповідали це, використовуючи сітку професій і лаконічні наклейками зі стислим їх описом. Було дуже багато незнайомих і дивних назв, але викладачі доволі просто розповідали про кожну, наводячи переконливі приклади з життя, що полегшувало розуміння.


Після завершення аудиторної частини, ми одразу поїхали на телебачення, точніше, в інформаційну агенцію «Погляд» у м. Буча, перед цим захопивши з собою банан і персик.

Нас зустріли і провели всередину, де було багато місця з гарним інтер'єром, який хотілося довго розглядати. Нашу групу провели у студію для прямого ефіру та випуску новин. Гігантський хромакей з маленьким столиком займав більшу частину приміщення. Навпроти хромакею екран, де можна було відстежувати наше перебування в студії.  

Ми побували у кімнаті звукозапису і монтажу. Це був найкращий момент! Нам пояснили, як все монтується і ще деякі цікавинки. Дикторська, гримерка й інше усе це роздивлятися вживу було дуже захопливо!

Той перший день був найкращим, не менш насиченим став другий день наших журналіських пригод.

Другий день: довга дорога до «Громадського радіо»

Їхати зранку до Києва переповненими автотрасами – було щось з чимось. Хотілось дуже спати, але коли ми приїхали і зайшли в будівлю Національного українського радіо (вул. Хрещатик, 26), цікавість перебила сонливість. Розбившись на дві групи, ми пішли за легендою журналістики Андрієм Куликовим, який розповідав байки, а точніше, ділився корисним досвідом зі свого професійного життя. Від нього ми дізналися й про історію зведення будівлі та чому вона частково знаходиться під землею. Нас завели до студії запису і розповідали, що і як працює. Також мені пощастило подивитися саму роботу над звуком. Попри те, що у приміщенні було дуже спекотно, спогади про візит на радіо залишилися найкращі.

Багато моїх упереджень про професію журналіста розвіялися! Викладачі – позитивні, і слухати їх саме задоволення!

Ми дізналися багато корисного: як правильно ставити камеру, аби людина не почувалася наче на допиті, про часові межі, коли людина втрачає інтерес до навіть цікавої розповіді, що насправді можна і не можна роботи журналістам і багато-багато цікавого! Я дуже дякую викладачеві і мамі за те, що потрапила у Літню школу журналістики і змогла побачити й послухати цих прекрасних людей і їхнього головного талісмана).

Катерина Розовенко,

слухачка Літньої школи журналістики



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва