Перейти до основного вмісту

Літня школа журналістики – це не зовсім і школа

Коли я в перше почула про цю школу, на думку одразу спало, що буде якась нудна теорія, нецікаві викладачі, які просто беземоційно розповідатимуть незрозумілий матеріал. Думала, що ми будемо сидіти, як у школі, на незручних сцільцях. Але коли я зайшла в аудиторію, трохи здивувалася. Мені навіть спало на думку, що я переплутала кабінети. Посередині кабінету стояв незвичної форми стіл, на кожному місці стояла пляшка води і стаканчик, у кожного був свій мікрофон. Ми наче сиділи у парламенті.

На початку роботи всім учасникам роздали бейджики, блокнот і ручку, регламент роботи Літньої школи журналістики і пам'ятку щодо підготовки відеоматеріалів.

Після представлення учасників нам оригінально пояснювали, хто такий журналіст і характеризували різні медіапрофесії. Розповідали це, використовуючи сітку професій і лаконічні наклейками зі стислим їх описом. Було дуже багато незнайомих і дивних назв, але викладачі доволі просто розповідали про кожну, наводячи переконливі приклади з життя, що полегшувало розуміння.


Після завершення аудиторної частини, ми одразу поїхали на телебачення, точніше, в інформаційну агенцію «Погляд» у м. Буча, перед цим захопивши з собою банан і персик.

Нас зустріли і провели всередину, де було багато місця з гарним інтер'єром, який хотілося довго розглядати. Нашу групу провели у студію для прямого ефіру та випуску новин. Гігантський хромакей з маленьким столиком займав більшу частину приміщення. Навпроти хромакею екран, де можна було відстежувати наше перебування в студії.  

Ми побували у кімнаті звукозапису і монтажу. Це був найкращий момент! Нам пояснили, як все монтується і ще деякі цікавинки. Дикторська, гримерка й інше усе це роздивлятися вживу було дуже захопливо!

Той перший день був найкращим, не менш насиченим став другий день наших журналіських пригод.

Другий день: довга дорога до «Громадського радіо»

Їхати зранку до Києва переповненими автотрасами – було щось з чимось. Хотілось дуже спати, але коли ми приїхали і зайшли в будівлю Національного українського радіо (вул. Хрещатик, 26), цікавість перебила сонливість. Розбившись на дві групи, ми пішли за легендою журналістики Андрієм Куликовим, який розповідав байки, а точніше, ділився корисним досвідом зі свого професійного життя. Від нього ми дізналися й про історію зведення будівлі та чому вона частково знаходиться під землею. Нас завели до студії запису і розповідали, що і як працює. Також мені пощастило подивитися саму роботу над звуком. Попри те, що у приміщенні було дуже спекотно, спогади про візит на радіо залишилися найкращі.

Багато моїх упереджень про професію журналіста розвіялися! Викладачі – позитивні, і слухати їх саме задоволення!

Ми дізналися багато корисного: як правильно ставити камеру, аби людина не почувалася наче на допиті, про часові межі, коли людина втрачає інтерес до навіть цікавої розповіді, що насправді можна і не можна роботи журналістам і багато-багато цікавого! Я дуже дякую викладачеві і мамі за те, що потрапила у Літню школу журналістики і змогла побачити й послухати цих прекрасних людей і їхнього головного талісмана).

Катерина Розовенко,

слухачка Літньої школи журналістики



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

Про еволюцію і про позицію

  «Підпільний»  як явище вишуканого  українськогумору     Мовне питання завжди гостро стояло перед українцями. І якщо в житті пересічного громадянина це лише питання, якою мовою просити хліб у магазині, то для публічної людини, що вже зібрала певну аудиторію виступами російською мовою, вибір ускладнюється. «Підпільний стендап», що виник як перша українська стендап-арена як російськомовний «Подпольн ый», всього за рік став українськомовним: кожен автор пише виступи українською, кожен проект «Підпільного» поступово переходить на державну мову, а нові взагалі не мають іншомовного старту. І справа тут не в законах, страху перед штрафами чи примусами, адже основна платформа стендаперів – жива публіка та YouTube . Це свідоме рішення випускати саме українськомовний контент. Думка про це вперше виникла у Сергія Ліпко, стендапера, одного з авторів «Підпільного стендапу» та сценариста «Телебачення Торонто», його підтримав колега по цеху – сценарист «Телебачення Тор...

Тему закрито. Місія виконана

Читаємо фонтан, як відкриту книгу:  слідами наших публікацій, рік четвертий Пані та панове, урочисто повідомляємо: «Фонтан навпроти Університету з’явився». Фонтанно-будівнича епопея розпочалась дуже давно (про це детальніше можна дізнатися у спецвипуску нашої газети за 2018 рік, с.2), тривала довго (спецвипуск за 2019 р., с.2, спецвипуск за 2020 р., с.2). Студенти чекали на свій фонтан, на місця для поцілунків, на місця для відпочинку від важкого освітнього процесу та на фотозону. Але минали дні, ба, роки, ріс бур’ян, з’являлись нові матеріали про «фонтан Шредінгера» для «Ірпінь Time ». Через два роки відбулось неймовірне жовтий екскаватор почав свою роботу (детальніше про кропітку працю екскаватора спецвипуск за 2020 рік). Так на місці фонтану почав з’являтися сквер імені Петра Мельника. Реконструювання скверу на честь одного з найуспішніших і найефективніших ректорів Університету державної фіскальної служби України, ініціював його син, Максим Мельник. Відреставровані лавки,...