Кароліна сьогодні не поправляє кучері й не вдягає намисто
до улюбленої сукні. Вона – диванна журналістка (на цей момент), як і всі ті
тисячі відчайдухів (чи може, щасливчиків, або ж «обраних» – вирішите самі, коли
дізнаєтеся про її життя), які нічого більше не вміють, крім того, як продукувати
контент. Жінка добре пам’ятає Шевченкове «не слухала Катерина ні батька, ні
неньки», бо то про неї і … її роботу. У хитросплетіннях хімічних і фізичних
розумілась погано, архітектура живих систем доводила її до сказу, про затребувані
ГМО-агрономію чи біофармакологію узагалі не йшлося. Батьківське «розберись»,
«вивчись, щоб люди з тебе були» луною минулого час від часу прокочувалося у
вухах. А що вона не людина? Медійниця як-не-як!
Сьогодні у неї інтерв’ю на дивані. Вмикаєш ґаджет – і бачиш очі
співрозмовника, онлайн-екскурсію тобі забезпечено хоч у винному підвалі, хоч у
сільському погребі: інтернет-павутина покрила
і найвіддаленіші куточки планети. 2070 рік як-не-як! Що буде ще за 50
років, уявити складно!
Вона не знає, якими бувають муки розшифровки, бо завдяки
програмному забезпеченню розмова одразу конвертується у текстовий формат,
завдяки вбудованим у ґаджети камерам із супервисокою роздільною здатністю вона
може записати онлайн-ескурсію на відео і зробити фото свого співрозмовника по
тій програмці, що аналог нинішнього «Скайпу» (історія замовчує її сучасну назву
та інші можливості). «А що ж робить Кароліна?», – спитали б студенти спеціальності
«журналістика» 2021 року, на еру яких припала техніка з усіма, здавалося б,
можливостями, але не з такими: бо їхню медійну епоху не припало щастя позбутися
ненависної розшифровки, наприклад. «І хіба журналістика не померла б?», –
додали б вони, якби побачили цей творчий процес.
І, здається, не
збирається помирати – як бачите. А Кароліна пише високоякісні тексти з
неймовірно глибоким сенсом, метафорикою, інтертекстуальністю – і читають їх із
насолодою (так, люди не розучилися читати). І це не означає, що вона забула, який
вигляд мають люди, просто ґаджети дають їй можливість долати часовий проміжок
між континентами і дотримуватися дедлайнів (їх ніхто і через півстоліття не скасовув
– така вона, журналістська доля). А інтерв’ю офлайн вона просто обожнює. Більше
хіба яскраві заходи, про які «новинарі із залізним мозком» так, як вона, не
напишуть. Ви правильно здогадалися: штат редакцій великих медіакорпорацій –
роботи (наголос на першому складі). Хвала штучному інтелектові за обробку
даних, звісно, але дечого він не може. Попри те, що ці трудоголіки не сплять,
не їдять та й зарплату їм платити не треба (уявляєте, які щасливі редактори!),
вони не вміють діставати інсайти, вписувати картину дня в історичний контекст і
пронозувати. Та й героїв для матеріалів шукати у них не надто добре виходить.
Кароліна встигає жити на повну. Вона не знає, що таке
брифінги та конференції – їх просто не існує. Навіщо ускладнювати життя
зустрічами, якщо кожен політик, посадовець, свідок події, напише про це на
своїй сторінці у соцмережі, а ро́боти проаналізують всі ці дописи, виокремлять
з них те, що треба, і підготують новину?
Що є в Карини? Власна позиція, яку вона береже і транслює
у своїх текстах. Ро́боти цьому навряд навчаться. Унікальний почерк, уміння
бачити дрібниці й писати такі лайфсторі, що зачитаєшся, і доносити через них певні
меседжі, які формують суспільну свідомість. Уміння шукати зачіпки, поринати
вглиб інформаційних хвиль, зіставляти факти, висувати гіпотези.
«А як же люди?» – спитаєте ви? Навіщо їм це, коли стільки
чудових речей навколо, коли за тебе всю рутину роблять машини і можна
присвятити час чомусь такому, на що у людей із 2020 року століття його постійно
не вистачало? А люди купують якісний контент, бо сухими фактами від ро́ботів інформаційно
ситим не будеш. У їхніх смартфонах – власно сформоване медіа, як стрічка у
Фейсбуці людей з ХХІ століття.
Яким є медіа у світі Кароліни? Це коли читач має змогу
формувати свою «газету» в мобільному (чи як там у них той пристрій називається?),
тобто читати не те, що йому пропонують у наш час газета чи журнал, а те, чого
хоче він – один текст звідси, інший звідси. Так, автор цих рядків – оптиміст і
вірить, що люди читають, хоча, варто відзначити, аудіовізуальні формати в епоху
Кароліни – у топі. Віар і доповнена реальність, можливість доторкнутися до
крейдяних гір, лежачи в гамаці у саду, і поспілкуватися із кумиром, побачивши
його віллу у форматі 360ᵒ. Карина не проводить розслідування, бо цим займаються
працівники правоохоронних органів, які розповідають про результати в
соцмережах, а на правдивість їх перевіряють ті ж роботи-фактчекери, аналізуючи
дані з відкритих джерел.
Епоха Кароліни – це коли ґаджет попереджає, що цей
контент – маніпуляція, бо завдяки «вшитим» формулам й аналізу інформації з
інтернет-простору, добрий інформаційний бот бачить, що тут не так і де захована
брехня. Тож спеціальна лапмочка-сигнал сповіщає читачам/глядачам: «неправда в цьому рядку, аналіз даних
стверджує, що так не може бути, бо…»
І водночас її епоха – коли Кароліна є героїнею
медіаландшафту, бо знати, чого хочуть її читачі, аналізувати картину дня,
робити прогнози і створювати «смачні» й поживні матеріали ро́боти не можуть.
Автор цих роздумів вирішив не замахуватися на прогнози аж
на століття вперед, бо нині світ такий стрімкий і хиткий, що 10 років видаються
іноді прірвою у технічному процесі, за які стається щось неймовірне. Вже
сьогодні боти аналізують забруднення повітря, а Ґуґл знає про нас більше, ніж ми
самі. Можливо, через 100 років завдяки чіпам передаватиметься інформація прямо
у мозок, а комп’ютери й мобільні вимруть, як мамонти. Зрозуміло лише, що
потреба в інформації не зникне, хоча вона – і не найперша сходинка у піраміді
Маслоу. Люди давно перенасичені новинами, і фактажі, справді, краще залишити ро́ботам,
знайшовши місце для унікальних сенсів і речей, про які варто розповідати іншим.
Можливості техніки дозволять, ясна річ, багато (я вірю, що доживу до того дня,
коли камера не «стробитиме» і мені не треба буде витрачати купу часу на
розшифровку), але вміння відчути емоції, комунікувати з людьми, вловлювати
сенси, бачити причини і наслідки точно буде в попиті. Це те, чого не вистачає
українській журналістиці зараз. Як і якісних репортажів і публіцистики (яка
нібито вмерла з газетами бабусь-дідусів, але мусить відродитись, як фенікс),
які з легкість створює Кароліна. Це буде світ, у якому пануватиме явище, яке
зараз називають «журналістикою сенсів».
Ольга Кацан,
фото з інтернету
* цей матеріал уперше
опубліковано у випуску газети "ІрпіньTime" №11
Коментарі
Дописати коментар