Перейти до основного вмісту

#Пофантазуємо #Медіа майбутнього

Чи будуть у ХХІІ столітті телевізори? Журналістика роботів чи форма думки людини? Які ЗМІ переможуть у гонці? Цікаво, чого очікувати через сто років і що наступні покоління називатимуть журналістикою? Адже «четверта влада» ХХ століття зовсім не звична для нас: шалений тираж газет, цензура, розвиток радіо. Про соціальні мережі навіть і не думали. Тож зазирнемо у 2120 рік…

Ньюзрум ютуберів роботизований. При вході автоматизовані двері, які відчиняють за сканером сітківки ока. Біля кожного планшета є свій робот, який «викидає» новини 24/7. Це незамінні помічники людей. Так, саме вони помічники, а не навпаки. Мислення людини залишається на першому плані. Аудиторія вибаглива – хоче бачити «живі» очі й емоції. Так було завжди. Але це реалізується зараз у більш серйозних матеріалах: розслідуваннях, репортажах, аж ніяк не в прямих включеннях на хвилину-дві. Чому саме ютуб, а не телебачення? Тому що телевізори вже ні до чого. Усі перейшли на компютери, планшети, а смартфони – постійний девайс людей. Про телевізор суспільство читає лише в інтернеті або ж знаходять їх у старших людей на полицях.

Газет, про знищення яких говорили ще всередині ХХІ століття, майже не залишилося. У деяких країнах існують лише спеціалізовані бізнесові журнали для тих, хто «хоче відчути запах друку». Проте їхній тираж невеликий, а журналісти, які пишуть для друкованих медіа, паралельно займаються і в іншій медіаніші. Однак варто визнати, що ринок преси загалом вже мертвий. Він не становить конкуренцію digital-форматам ні з точки зору інтересу читачів, ні з точки зору рекламних грошей. На папері залишилися виключно нішеві видання певного формату.

Радіо, до речі, набуло розквіту. Його можуть собі дозволити «люди вищого стану». Саме вони платять за контент. Платити за якісну інформацію – це вже нормально. Журналісти-радійники працюють вдома дистанційно. Їм для виходу в ефір треба лише один маленький прилад, із яким можна виходити в ефір без проблем із будь-якої точки світу.

Перейдемо до соціальних мереж. Їхній розквіт припав на ХХІ століття. Окрім фейсбуку, твітера, інстаграму, телеграму  з’явилися й  інші, призначені суто для блогерства. Блогери тепер прирівнюються до журналістів, тому конкуренція зростає. Їхня платформа – це новий диджитал-проєкт. Там вони не тільки знімають стріми, а й подають контент про роботизацію. Зокрема, вони мають окуляри, які зчитують сітчатку ока й частково аналізують нервову систему людини. З цього вони роблять стендапи. Таким чином блогери все більше імпонують суспільству. У 3020 всі без винятку матимуть месенджери і спілкуватимуться в основному в мережі.

Медіа все ж «заполонили» світ, роботизація розвивається, а особистий простір людей не такий вже й особистий. Та й люди самі не проти розповідати про себе. Унікальною для журналістів є розробка власних проєктів, у яких вони взаємодіють зі «штучним інтелектом». Роботи ведуть бесіду з аудиторією у прямому ефірі, а журналісти та блогери «дають емоції».

"Зазирала в майбутнє" Аліна Павловська,

фото з інтернету

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва