Це історії
п’яти звичайних дівчат. За плечима кожної – свій шлях до щастя, який вони
продовжують шукати. Усі вони потерпають від суспільства, ведуть з ним боротьбу
і вчаться любити себе. Це історії людей, які мають різний колір очей, вагу,
відтінок волосся, але їх об’єднує одне – сонце після урагану, щастя після
страждань.
– Як ти почуваєшся?
– Щасливо.
Катя. 17 років. Залежала від чужої думки. Коли їй було
чотирнадцять, близький друг назвав дівчину «жирною». Два роки сиділа на дієтах:
нічого не їла – зривалася – і так по колу.
Її «близькими друзями» стали гастрит, панкреатит, жовчно-кам'яна хвороба, волосся
поріділо, акне сказало «привіт», а красиві й довгі нігті покинули чат. А все
заради чого? Чужої думки.
Вона пів року
займається своїм моральним і фізичним відновленням, йогою, медитує, слухає своє
тіло і любить себе.
– Як ти?
– Я щаслива!
Евеліна. 13 років. «Скільки себе пам’ятаю, тільки й чую
від людей про свою зайву вагу, яка я некрасива. Навіть від своїх рідних. Ми з
косметикою нерозлучні з одинадцяти років. Вага мені ніколи не заважала, але
через думку інших доводиться якось відволікати їх від тіла: з дванадцяти я
фарбую волосся в нетипові відтінки. Сьогодні я рожева».
– Але ж знущатися з тебе менше не стали, так?
– На жаль,
людям нині важко зрозуміти, що моє тіло, обличчя і волосся – це винятково моя
проблема. Їх не хвилює глобальне потепління, масова вирубка лісів, шкода, яку
ми приносимо планеті від сміття, який розкладається сотні років. Зате вони дуже
хвилюються через мої «недоліки». Хочеться сказати тільки: це нормально собі
подобатися такою яка ти є, а не підлаштовуватися під стереотипи, ясно?
– Чому ти е досі фарбуєшся, навіть якщо нікуди не плануєш іти?
– Прикро, але я
поки що не можу себе прийняти ненафарбованою. У школі мене обзивали опудалом.
Взагалі нині діти дуже жорстокі і я виплакала немало сліз через це. Знаю, що
мучу свою шкіру, і одного разу про це дуже пожалкую, тим не менш стараюся
морально працювати над собою. Поки мене блокує страх, але я впевнена, що зовсім
скоро ви мене побачите без макіяжу – і я буду найщасливішою. Я і зараз щаслива,
але не на всі 100%.
Іра. 19 років. У дівчини від народження поганий зір.
Вона не може носити ні окулярів, ні лінз, але це не заважає їй раз-два на
тиждень їздити до дитячого будинку:
читати казки та ставити вистави для сиріт.
Її батьки
поїхали працювати за кордон, коли дівчинці було п’ять: більше вона їх не
бачила. Вихованням займалася бабуся, яка не змогла дати батьківського тепла,
якого потребувала дитина, хоч і намагалася. У школі Іру не раз ображали. Вона
пройшла через депресію, невроз, але залишилася Людиною.
– Що для тебе щастя?
– Коли
назустріч іде людина – і усміхається. Я можу не бачити її очей, носа, але чітко
бачу усмішку. Я щаслива, коли бачу щасливих дітей, які залишилися без батьків,
як і я. На жаль, не можу замінити їм тата і маму, але я можу змусити їх
усміхнутися і стати трішечки щасливішими. Хіба заради цього не варто жити?
Олеся. 15 років. В дівчини діагностували рак, коли їй
було десять. Через хіміотерапію випало все волосся. В школі з неї знущалися, називали
«зечкою». Але вона нікому не сказала, що
хвора, і батькам забороняла. Сміялася, вчилася, гралася, а коли приходила зі школи, просто плакала в
подушку. Ось що означає сильна духом! Вона подолала цю хворобу, відростила
волосся, забула образи і насолоджується кожною хвилиною життя.
– Я щаслива за тебе.
– Я щаслива, що
навчилася з цим жити і тепер не боюся осуду, бо я просто жива людина.
Перед тим, як сказати: «Ти ще мала і не знаєш життя», подумайте разів десять, адже ви не знаєте нашої історії, наших почуттів. Кожна з нас прекрасна, бо ми справжні. Ми не змінюватимемо себе на догоду світу, ми змінюємо світ навколо нас, ми робимо його щасливим!
Ангеліна СЕМЕНЕЦЬ,
фото автора
Коментарі
Дописати коментар