Його сотні разів бажають кожному з нас на день народження
чи інше особливе свято. Про нього розмірковують філософи й митці. Його навіть
індексують у світі. Щастя – всім відоме з малечку слово, яке кожен трактує
по-своєму. Чи можливо виміряти щастя? Яке його місце у науковому дискурсі? І що
таке щастя для кожного з нас? Відповіді на ці питання шукали із засновницею та гендиректоркою
Міжнародного бренд-консалтингового агентства, кандидаткою наук із соціальних
комунікацій Віленою Вороновою, яка претендує на звання вимірювальниці щастя,
адже досліджує його у дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук із
культурології.
– Нині ви пишете
дисертацію про щастя: у якому аспекті досліджуєте його?
Вілена Воронова: В своєму дослідженні («Щастя як
соціокультурний феномен: український контекст») я розглядаю духовну детермінанту щастя як ключову,
визначальну для його розуміння в українському світобаченні й контексті. Воно
кореспондує із розумінням щастя Г. Сковородою, перекликається із науковими
позиціями С. Кримського, який назвав чотири передумови щастя в сучасній
інтерпретації: природа, любов,
відсутність марнославства, духовність.
Саме щастя є тим феноменом особистісного і суспільного
життя, у якому знаходять відображення інтенції і потреби людини.
Одним із актуальних наукових завдань бачиться подолання
спрощеного уявлення про нього, здійснення теоретичного аналізу щастя як міри
буття, що спирається на багатовікову традицію його дослідження.
– Чи можна виміряти щастя?
Дослідник не може вивчати те, що не підлягає вимірюванню.
Вілена Воронова: Дослідник не може вивчати те, що не
підлягає вимірюванню. Сьогодні науковці нітрохи не сумніваються, що можна
виміряти неспокій, стрес, депресію, але
відмовляються визнавати те, що щастя теж піддається вимірюванню. До речі, серед
завдань, над якими я працюю, напрацювання комплексу методик, які складають добірку діагностичного
інструментарію щастя.
– Сьогодні авторитетні
міжнародні організації оприлюднюють рейтинги «щасливих країн». Ваша
думка щодо позицій України, адже є сумніви, що Україна така вже й «нещасна»
країна?
Вілена Воронова: Індекс Світового Щастя ООН включає такі
шість показників: ВВП на душу населення, соціальна підтримка, здоров’я та
очікувана тривалість життя, свобода вибору в житті, великодушність, довіра або
відсутність корупції.
2019 Україна посіла 133-є місце у міжнародному рейтингу
«щасливих» країн зі 156 держав, які досліджує група науковців на замовлення
ООН. Цьогоріч ми піднялися на 10 позицій.
Міжнародний індекс є одним із найбільш авторитетних
рейтингів. Але є певні сумніви щодо коректності його оцінок. Наприклад,
виникають питання щодо вибірки. Проводить опитування американський Інститут
Ґеллапа, в дослідженні бере участь 1000
респондентів у кожній країні. Для порівняння: українськи соціологи працюють з
вибіркою із не менш ніж 2000 тисячами респондентів: пояснюють це необхідністю
врахування усіх особливостей нашого
строкатого за багатьма параметрами населення.
Ці рейтинги демонструють стан справ у країнах і більше стосується передумов для щастя, а не самого
щастя. Укладачі задовольняються відповідями респондентів на опосередковані
запитання і чомусь уникають прямого питання щодо «відчуття щастя». І ще одна
ремарка: результати опитування українців,
які лягли в основу міжнародного рейтингу, суперечать більшості досліджень, проведених
українськими соціологами. В Україні вивчаються проблеми благополуччя та
щастя, розробляються моделі майбутнього.
– Нині в тренді проведення різноманітних
івентів, де обговорюється тема щасливого життя. Чи спостерігається ця тенденція
в Україні?
Вілена Воронова: Авжеж. І як тут не згадати 16-у Щорічну
зустріч Європейської Стратегії (YES) «Щастя зараз. Нові підходи для світу в
кризі», яка проходила на полях Мистецького Арсеналу у вересні минулого року.
Я побачила різних «щастєзнавців». Більшість з префіксом
«екс» у пошуках нових зв’язків прокладають нові траєкторії власного буття, аби
наздогнати «щастя», яке стрімко покидає їх разом із високою посадою чи мандатом
нардепа. Ну, що ж, мають легітимний статус – переймаються ж щастям: дарма, що
своїм. Були і ті, для кого YES – виключно іміджевий івент, можливість самопіару
і шанс нагадати про себе. Можливо, це робить їх щасливими. Якщо так, то така
присутність виправдана. Побачила численних адептів хайпу. Не побачила
колег-науковців: психологів, культурологів, філософів, антропологів. Не тих,
хто «зачекінився», щоб «заселфитись», а тих, чия пряма мова каталізує глибокі
рефлексії щодо буття, щастя. Організаторам видніше, як то кажуть. Але,
справедливості заради, треба сказати, що на респект вони заслуговують, адже в
такий спосіб (проведення «щасливого форуму»), підтримують глобальну ідею, що
прагнення до щастя є невід’ємним бажанням кожної людини, сприяють закликам ООН
до глобального щастя і благополуччя на Землі, слідкують за світовими меседжами
про майбутнє щастя як глобальної парадигми розвитку планети, яку ми називаємо
«спільний дім».
– Сучасна людина
вміє отримувати щастя?
Вілена Воронова: ... Щастя ... Одні
стверджують: його так мало; інші, мають діаметрально протилежну думку,
поспішають задекларувати продукт власної рефлексії, що його, щастя, багато:
питання лише в умінні його відчувати та отримувати.
Сучасний світ
давно підмінив поняття щастя, поставивши знак рівності між ним і задоволенням.
Але ж це не одне і те ж. Два паралельні світи, кожен з яких має право на
існування. Світ щастя – в ієрархії вище та величніший. Щастя – величина
константна, яка не потребує зовнішньої стимуляції. Все, що людині необхідно для
щастя, вона завжди носить із собою. Задоволення – короткочасне. Людина,
збуджена міфами, реалізованими в рекламі, «глянцевими сентенціями», пірнає з
головою в «океан споживацтва» за новими задоволеннями. Консьюмеризм став
ознакою сучасного суспільства. З’їв смачну цукерку, запам’ятав, хоч ще.
Перенаситився – більше не хочу. І при цьому, як правило, «най-най» задоволення
купуються за гроші. На жаль, парадигма грошей давно стала підробкою щастя.
«Світ споживання» жорстко контролює своїх «адептів». Останні ні за яких умов не
мають право розірвати хвацько сконструйовану установку:
«гроші-задоволення-щастя».
Якщо існує розумна
причина для щастя, то воно виникає само собою, автоматично і спонтанно. Ось
чому не потрібно ганятися за щастям, не потрібно спеціально про нього думати,
коли для щастя є причина. Але що важливіше: за щастям і неможливо встигнути. У
тій мірі, в якій щастя перетворюється в мотиваційну мету, воно з неминучістю
перетворюється і в об’єкт уваги. Але саме через це людина випускає з уваги
причину щастя – і саме щастя вислизає від нього»...
– Що є щастям для
Вас? Чи не ганяєтеся Ви за ним?
Вілена Воронова: Моє щастя у гармонії… Коли
душа, дух, плоть перебувають у консонансі.
Щодня я дякую Богові за день, який прожила, за щедрість Творця щодо мене
особисто. Адже завжди є порівняння.
Порівняння – найкраще, що міг дати Творець Homo Sapiens (у).
Один залишився щасливий,
пройшовши Мігейські пороги, посадивши свою, даруйте, «п’яту точку» на рафт, і
сьогодні всьому світу сповіщає про свої переможні реляції. Інший, повернувшись
з морського круїзу на власній яхті, прочитавши пост відомого блогера про нову
яхту одіозного політика, з досадою констатував, що його «білу стареньку» пора
міняти. Хоча ще вчора бравірував, коли мова заходила про яхтинг: «моя біла
красуня»…
Чомусь все частіше розчарування в очах сучасника, а слово «дякую» за те, що маю, еліміновано з лексикону. Ми стали жити, не помічаючи щастя в кожній миттєвості буття. Так може варто створити людині референтну групу з кульгавих, сліпих, німих, тих, хто вмирає від голоду, тих, які втратили дітей, із круглих сиріт, позбавлених даху над головою, невиліковно хворих?! Можливо, порівнюючи себе з ними, ми просто будемо гучно кричати від щастя, зі словами вдячності за те, що маємо і не маємо того тягаря долі, які несуть всі згадані вище люди?!
Ольга КАЦАН,
фото з архіву В. Воронової
Коментарі
Дописати коментар