Перейти до основного вмісту

Щастя, якому сто. Через рік

Університет причепурюється і щасливішає, попри всі карантинні будні й інші рутинні речі. Поки ми сумуємо за ним, занурившись у дистанційне спілкування й навчання, тут – нові кольори, об’єкти, місця, історії і сподівання: забути про соціальне дистанціювання та інші «коронні» тренди і зібратися тако-о-ю командою, адже привід більше, ніж вагомий. УДФСУ святкуватиме століття. Стільки свічок, напевне, не вмістить жоден торт. Лише уявіть: сто років – як мій вік плюс вік моєї мами й бабусі разом! Від самого усвідомлення такої величі навчатися самовдосконалюватися й працювати в університеті стає не лише приємно, а й по-особливому гордо, якби би патетично це не звучало.


У це важко повірити тим, хто приходить сюди вперше, адже наш навчальний заклад – яскравий і молодий у всіх сенсах. Він у тренді, розвивається, росте. І шлях подолав неабиякий. Не вірите? Припускаємо, що так, тому й завітали туди, де пам’ятають і зберігають всі секрети – в нещодавно створений музей навчального закладу.

Завідувачка музею Ольга Іванівна Підлісна зустрічає з усмішкою. Каже, що щаслива людина, адже займається тим, що приносить особливу насолоду. 25 років викладацької роботи (а викладала вона серйозну дисципліну – бухгалтерський облік), спілкування з колегами й однодумцями принесли в життя жінки стільки інформації про створення навчального закладу, його розвиток і взагалі – про історичний шлях впродовж цілого століття, що, напевно, тільки через цей масив інформації й гарних людей довкола і погодилася на посаду.


Ольга Іванівна проводила багато досліджень: відвідувала архіви Києва, вивчала знайдені матеріали, які згодом були відтворені в музеї УДФСУ. Одного разу, знайшовши цікавий матеріал про створення університету, дізналася, що Борис Клопотов, дослідник півночі України, працівник «Укрторфу», написав у своїй доповіді про необхідність створення навчального закладу для підготовки спеціалістів торф’яної галузі. Його почули, і вже 16 липня 1921 року була прийнята постанова про створення Українського торф’яного технікуму (нині – Університет ДФС України). Він розпочав свою роботу в 1921 році у Києві, на вулиці Тимофіївська, 12. У 1932 році технікум було перевезено до Ірпеня.

У закладі працювало багато викладачів, які брали участь у Другій світовій війні. Як відомо, перша лінія оборони Києва проходила по річці Ірпінь, тож студенти часто ходили в ліс, приносили звідти різноманітні трофеї, якими й наповнювали Музей бойової і трудової слави.

Першим очільником музею був Петро Овчар – випускник торф’яного технікуму. Він брав участь у партизанському загоні під час німецько-радянської війни. У березні 1944 року, коли Ірпінь звільнили від німців і почали відбудовувати навчальний заклад, Петро Семенович почав свою викладацьку діяльність. Він, до речі, брав участь у перевезенні навчального закладу з Києва до Ірпеня – і це символічно.


1996 року сталася важлива подія – створено Український фінансово-економічний інститут, підпорядкований Міністерству фінансів України. А вже у 1999 році зафункціонувала Академія державної податкової служби.

Детально історія закладу окреслена, звісно ж, в музеї – з персоналіями, світлинами і привітними екскурсоводами. До того ж уся інформація гарно звізуалізована: експонати, старі фотографії, сучасні стенди. Її можна переповідати від А до Я, однак тоді в нашому випуску не залишиться місця для інших матеріалів. Тож краще проявіть допитливість і завітайте сюди самі. Та й загалом весь Університет нині – як музей. Стенди з випускниками, історичними фотографіями закладу, інформацією про тих, ким нинішній УДФСУ пишається, тут можна знайти на кожному кроці, – підкреслює О. Підлісна. І розповідає, що нині на факультеті податкової міліції працюють над створенням музею Другої світової війни, Чорнобиля, Афганістану та подій АТО/ООС. Та й кожен навчально-науковий інститут створюватиме свій музей. Тож чекаємо і радо долучимося до співпраці.


В університеті діє Клуб екскурсоводів. Кафедра сучасних європейських мов готує талановитих спеціалістів, які можуть професіонально провести гостям з інших країн інформативну екскурсію українською, російською, польською, французькою, німецькою та англійською мовами.

Крім масиву роботи з вивчення історії Університету, Ольга Підлісна розробила маршрут «Ірпінь – місто, в якому я навчаюсь і живу». Це пішохідна екскурсія для студентів, яка розпочинається біля університету. Маршрут проходить через вулиці Університетська, Павленка, Парк Незнайки, центральну площу, Краєзнавчий музей, залізницю, Парк письменників та набережну – усі ці речі взаємопов’язані, натхненні, сповнені історії.

«Для Ірпеня навчальний заклад – просто перлина, тому що тут живе і квітне молодість. Місто таке молоде, як і наші студенти. Скільки парків, скільки історії! Випускники, як правило, лишаються тут працювати – розбудовують місто. Це велике щастя, що молодість живить місто. Дає нове життя, надихає на нові звершення», – переконана Ольга Підлісна.

Сніжана РОЗСУДОВСЬКА


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

#YouTube – нове телебачення? Підбірка цікавих україномовних каналів

Ні для кого не секрет, що соцмережі займають все більше місця у сучасному медіапросторі. Щоб дізнатися, що нового сталося у світі, сучасна людина, радше, зайде в інстаграм, твітер чи фейсбук, аніж буде купувати газету за 5 грн у найближчому кіоску. Замість прогортування каналів по TV , більшість надає перевагу скроленню відеороликів у ютубі. Бо це зручніше, швидше та компактніше. І це НЕ погано: часи змінюються, люди змінюються, технології змінюються. Дуже добре що відбувається постійна еволюція і прогрес, а не навпаки. Тому сучасні медіа повинні постійно підлаштовуватись, щоб зацікавити читача, слухача чи глядача. Що із українського подивитись на ютубі? Насправді, в україномовному сегменті починає з’являтися все більше якісного контенту. І про деякі канали хочу розповісти детальніше. 1. Телебачення торонто, або #@) ₴?$0. Дайджест українських (і не тільки) новин, які подаються не в зовсім серйозній формі. З ноткою гумору, сарказму, та іронії. Про політику, музику, шоу-бізне...

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівни...