Університет причепурюється і
щасливішає, попри всі карантинні будні й інші рутинні речі. Поки ми сумуємо за
ним, занурившись у дистанційне спілкування й навчання, тут – нові кольори,
об’єкти, місця, історії і сподівання: забути про соціальне дистанціювання та
інші «коронні» тренди і зібратися тако-о-ю командою, адже привід більше, ніж
вагомий. УДФСУ святкуватиме століття. Стільки свічок, напевне, не вмістить жоден
торт. Лише уявіть: сто років – як мій вік плюс вік моєї мами й бабусі разом! Від
самого усвідомлення такої величі навчатися самовдосконалюватися й працювати в
університеті стає не лише приємно, а й по-особливому гордо, якби би патетично
це не звучало.
У це важко повірити тим, хто приходить
сюди вперше, адже наш навчальний заклад – яскравий і молодий у всіх сенсах. Він
у тренді, розвивається, росте. І шлях подолав неабиякий. Не вірите?
Припускаємо, що так, тому й завітали туди, де пам’ятають і зберігають всі
секрети – в нещодавно створений музей навчального закладу.
Завідувачка музею Ольга Іванівна
Підлісна зустрічає з усмішкою. Каже, що щаслива людина, адже займається тим, що
приносить особливу насолоду. 25 років викладацької роботи (а викладала вона серйозну
дисципліну – бухгалтерський облік), спілкування з колегами й однодумцями принесли
в життя жінки стільки інформації про створення навчального закладу, його розвиток
і взагалі – про історичний шлях впродовж цілого століття, що, напевно, тільки
через цей масив інформації й гарних людей довкола і погодилася на посаду.
Ольга Іванівна проводила багато
досліджень: відвідувала архіви Києва, вивчала знайдені матеріали, які згодом були
відтворені в музеї УДФСУ. Одного разу, знайшовши цікавий матеріал про створення
університету, дізналася, що Борис Клопотов, дослідник півночі України, працівник «Укрторфу», написав у
своїй доповіді про необхідність створення навчального закладу для підготовки
спеціалістів торф’яної галузі. Його почули, і вже 16 липня 1921 року була
прийнята постанова про створення Українського торф’яного технікуму (нині –
Університет ДФС України). Він розпочав свою роботу в 1921 році у Києві, на вулиці
Тимофіївська, 12. У 1932 році технікум було перевезено до Ірпеня.
У закладі працювало багато викладачів,
які брали участь у Другій світовій війні. Як відомо, перша лінія оборони Києва проходила
по річці Ірпінь, тож студенти часто ходили в ліс, приносили звідти різноманітні
трофеї, якими й наповнювали Музей бойової і трудової слави.
Першим очільником музею був Петро Овчар
– випускник торф’яного технікуму. Він брав участь у партизанському загоні під
час німецько-радянської війни. У березні 1944 року, коли Ірпінь звільнили від
німців і почали відбудовувати навчальний заклад, Петро Семенович почав свою
викладацьку діяльність. Він, до речі, брав участь у перевезенні навчального
закладу з Києва до Ірпеня – і це символічно.
1996 року сталася важлива подія –
створено Український фінансово-економічний інститут, підпорядкований Міністерству
фінансів України. А вже у 1999 році зафункціонувала Академія державної
податкової служби.
Детально історія закладу окреслена,
звісно ж, в музеї – з персоналіями, світлинами і привітними екскурсоводами. До
того ж уся інформація гарно звізуалізована: експонати, старі фотографії,
сучасні стенди. Її можна переповідати від А до Я, однак тоді в нашому випуску
не залишиться місця для інших матеріалів. Тож краще проявіть допитливість і
завітайте сюди самі. Та й загалом весь Університет нині – як музей. Стенди з
випускниками, історичними фотографіями закладу, інформацією про тих, ким
нинішній УДФСУ пишається, тут можна знайти на кожному кроці, – підкреслює О.
Підлісна. І розповідає, що нині на факультеті податкової міліції працюють над
створенням музею Другої світової війни, Чорнобиля, Афганістану та подій АТО/ООС.
Та й кожен навчально-науковий інститут створюватиме свій музей. Тож чекаємо і
радо долучимося до співпраці.
В університеті діє Клуб екскурсоводів. Кафедра
сучасних європейських мов готує талановитих спеціалістів, які можуть
професіонально провести гостям з інших країн інформативну екскурсію українською,
російською, польською, французькою, німецькою та англійською мовами.
Крім масиву роботи з вивчення історії
Університету, Ольга Підлісна розробила маршрут «Ірпінь – місто, в якому я
навчаюсь і живу». Це пішохідна екскурсія для студентів, яка розпочинається біля
університету. Маршрут проходить через вулиці Університетська, Павленка, Парк
Незнайки, центральну площу, Краєзнавчий музей, залізницю, Парк письменників та
набережну – усі ці речі взаємопов’язані, натхненні, сповнені історії.
«Для Ірпеня навчальний заклад – просто
перлина, тому що тут живе і квітне молодість. Місто таке молоде, як і наші
студенти. Скільки парків, скільки історії! Випускники, як правило, лишаються
тут працювати – розбудовують місто. Це велике щастя, що молодість живить місто.
Дає нове життя, надихає на нові звершення», – переконана Ольга Підлісна.
Сніжана РОЗСУДОВСЬКА
Коментарі
Дописати коментар