Перейти до основного вмісту

Щастя, якому сто. Через рік

Університет причепурюється і щасливішає, попри всі карантинні будні й інші рутинні речі. Поки ми сумуємо за ним, занурившись у дистанційне спілкування й навчання, тут – нові кольори, об’єкти, місця, історії і сподівання: забути про соціальне дистанціювання та інші «коронні» тренди і зібратися тако-о-ю командою, адже привід більше, ніж вагомий. УДФСУ святкуватиме століття. Стільки свічок, напевне, не вмістить жоден торт. Лише уявіть: сто років – як мій вік плюс вік моєї мами й бабусі разом! Від самого усвідомлення такої величі навчатися самовдосконалюватися й працювати в університеті стає не лише приємно, а й по-особливому гордо, якби би патетично це не звучало.


У це важко повірити тим, хто приходить сюди вперше, адже наш навчальний заклад – яскравий і молодий у всіх сенсах. Він у тренді, розвивається, росте. І шлях подолав неабиякий. Не вірите? Припускаємо, що так, тому й завітали туди, де пам’ятають і зберігають всі секрети – в нещодавно створений музей навчального закладу.

Завідувачка музею Ольга Іванівна Підлісна зустрічає з усмішкою. Каже, що щаслива людина, адже займається тим, що приносить особливу насолоду. 25 років викладацької роботи (а викладала вона серйозну дисципліну – бухгалтерський облік), спілкування з колегами й однодумцями принесли в життя жінки стільки інформації про створення навчального закладу, його розвиток і взагалі – про історичний шлях впродовж цілого століття, що, напевно, тільки через цей масив інформації й гарних людей довкола і погодилася на посаду.


Ольга Іванівна проводила багато досліджень: відвідувала архіви Києва, вивчала знайдені матеріали, які згодом були відтворені в музеї УДФСУ. Одного разу, знайшовши цікавий матеріал про створення університету, дізналася, що Борис Клопотов, дослідник півночі України, працівник «Укрторфу», написав у своїй доповіді про необхідність створення навчального закладу для підготовки спеціалістів торф’яної галузі. Його почули, і вже 16 липня 1921 року була прийнята постанова про створення Українського торф’яного технікуму (нині – Університет ДФС України). Він розпочав свою роботу в 1921 році у Києві, на вулиці Тимофіївська, 12. У 1932 році технікум було перевезено до Ірпеня.

У закладі працювало багато викладачів, які брали участь у Другій світовій війні. Як відомо, перша лінія оборони Києва проходила по річці Ірпінь, тож студенти часто ходили в ліс, приносили звідти різноманітні трофеї, якими й наповнювали Музей бойової і трудової слави.

Першим очільником музею був Петро Овчар – випускник торф’яного технікуму. Він брав участь у партизанському загоні під час німецько-радянської війни. У березні 1944 року, коли Ірпінь звільнили від німців і почали відбудовувати навчальний заклад, Петро Семенович почав свою викладацьку діяльність. Він, до речі, брав участь у перевезенні навчального закладу з Києва до Ірпеня – і це символічно.


1996 року сталася важлива подія – створено Український фінансово-економічний інститут, підпорядкований Міністерству фінансів України. А вже у 1999 році зафункціонувала Академія державної податкової служби.

Детально історія закладу окреслена, звісно ж, в музеї – з персоналіями, світлинами і привітними екскурсоводами. До того ж уся інформація гарно звізуалізована: експонати, старі фотографії, сучасні стенди. Її можна переповідати від А до Я, однак тоді в нашому випуску не залишиться місця для інших матеріалів. Тож краще проявіть допитливість і завітайте сюди самі. Та й загалом весь Університет нині – як музей. Стенди з випускниками, історичними фотографіями закладу, інформацією про тих, ким нинішній УДФСУ пишається, тут можна знайти на кожному кроці, – підкреслює О. Підлісна. І розповідає, що нині на факультеті податкової міліції працюють над створенням музею Другої світової війни, Чорнобиля, Афганістану та подій АТО/ООС. Та й кожен навчально-науковий інститут створюватиме свій музей. Тож чекаємо і радо долучимося до співпраці.


В університеті діє Клуб екскурсоводів. Кафедра сучасних європейських мов готує талановитих спеціалістів, які можуть професіонально провести гостям з інших країн інформативну екскурсію українською, російською, польською, французькою, німецькою та англійською мовами.

Крім масиву роботи з вивчення історії Університету, Ольга Підлісна розробила маршрут «Ірпінь – місто, в якому я навчаюсь і живу». Це пішохідна екскурсія для студентів, яка розпочинається біля університету. Маршрут проходить через вулиці Університетська, Павленка, Парк Незнайки, центральну площу, Краєзнавчий музей, залізницю, Парк письменників та набережну – усі ці речі взаємопов’язані, натхненні, сповнені історії.

«Для Ірпеня навчальний заклад – просто перлина, тому що тут живе і квітне молодість. Місто таке молоде, як і наші студенти. Скільки парків, скільки історії! Випускники, як правило, лишаються тут працювати – розбудовують місто. Це велике щастя, що молодість живить місто. Дає нове життя, надихає на нові звершення», – переконана Ольга Підлісна.

Сніжана РОЗСУДОВСЬКА


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

#YouTube – нове телебачення? Підбірка цікавих україномовних каналів

Ні для кого не секрет, що соцмережі займають все більше місця у сучасному медіапросторі. Щоб дізнатися, що нового сталося у світі, сучасна людина, радше, зайде в інстаграм, твітер чи фейсбук, аніж буде купувати газету за 5 грн у найближчому кіоску. Замість прогортування каналів по TV , більшість надає перевагу скроленню відеороликів у ютубі. Бо це зручніше, швидше та компактніше. І це НЕ погано: часи змінюються, люди змінюються, технології змінюються. Дуже добре що відбувається постійна еволюція і прогрес, а не навпаки. Тому сучасні медіа повинні постійно підлаштовуватись, щоб зацікавити читача, слухача чи глядача. Що із українського подивитись на ютубі? Насправді, в україномовному сегменті починає з’являтися все більше якісного контенту. І про деякі канали хочу розповісти детальніше. 1. Телебачення торонто, або #@) ₴?$0. Дайджест українських (і не тільки) новин, які подаються не в зовсім серйозній формі. З ноткою гумору, сарказму, та іронії. Про політику, музику, шоу-бізне...

Про еволюцію і про позицію

  «Підпільний»  як явище вишуканого  українськогумору     Мовне питання завжди гостро стояло перед українцями. І якщо в житті пересічного громадянина це лише питання, якою мовою просити хліб у магазині, то для публічної людини, що вже зібрала певну аудиторію виступами російською мовою, вибір ускладнюється. «Підпільний стендап», що виник як перша українська стендап-арена як російськомовний «Подпольн ый», всього за рік став українськомовним: кожен автор пише виступи українською, кожен проект «Підпільного» поступово переходить на державну мову, а нові взагалі не мають іншомовного старту. І справа тут не в законах, страху перед штрафами чи примусами, адже основна платформа стендаперів – жива публіка та YouTube . Це свідоме рішення випускати саме українськомовний контент. Думка про це вперше виникла у Сергія Ліпко, стендапера, одного з авторів «Підпільного стендапу» та сценариста «Телебачення Торонто», його підтримав колега по цеху – сценарист «Телебачення Тор...

Роздуми з Ірпеня

    Нехай побудуть молодими «Світ ловив мене, та не впіймав», - понад сто років тому говорив Григорій Сковорода. Але за цю понад сотню років інтеграції, модифікації та самоідентифікації України змінився не лише світ, а й людина, звісно і молодь. За тридцять років незалежності нашої держави зросло нове покоління, покоління Z . Сміливе, рішуче, безстрашне. З надзвичайними мріями, з неймовірними цілями і невичерпною енергією . Молодь, яка точно знає, чого прагне, яким бачить своє майбутнє. Молодь, яка висловлює креативні, подеколи епатажні думки; яка знаходить власні способи відкрити світ, а для світу – себе; яка не боїться поразок, проходить як не в двері, то крізь стіни на шляху до мрії; яка генерує ідеї, користується всіма можливими (і неможливими) ресурсами. Молодь, що прагне знати, вміти, творити, не просто бути, але жити. Дихати вільно, на повні легені. Молодь, яка бачила шлях України до незалежності і яка понад усе прагне власної незалежності: ментальної, моральної, ...