Серед великих
крамниць згубилися непримітні маленькі двері із скромним надписом «Майстерня
щастя». За цими дверима відбувається щось сакральне, або ж ні, правильніше:
душевне. Чи дивовижне… Не знаю, скільки синонімів ще можна підібрати, але точно
скажу, що без щасливих емоцій ви звідти не вийдете.
Погляд
у землю і неспішний темп. Саме так я прогулювалася Ірпенем того дня. Через
неуважність ледь не набила ґулю об двері – невеликі, відчинені, з-за яких долинав
дитячий голос.
Піднявши
погляд, я тихенько заглянула в кімнату й не побачила нікого. Нікого й нічого,
окрім яскравих бантиків, шпильок із квітами й вирізьблених дерев’яних сувенірів. Вже як потім виявилося,
це була перша творча комірчина, де люди втілюють ідеї. Наприклад, в’яжуть
джойстики для ігрових приставок. Я
тихесенько переступила поріг, оговталася й почала розглядати пильніше, що там
є.
Мікс
яскравих кольорів переповнював цю кімнату. Спочатку мій погляд упав на витончені
червоні троянди. Вони були, як справжні, тільки ніби зменшені у «Фотошопі» й
прикріплені на шпильки для волосся. Полицею вище – невідомі для мене види
квітів. Все, що я розуміла: у них гармонійно підібрані кольори – так і хочеться
купити, але ні. Я просто стояла в одній точці й уважно все розглядала.
Паралельно прислухалася, що відбувається за стіною. О, яка це була приємна
розмова, але про все по порядку.
Я
вкотре озирнулася на триста шістдесят і вийшла. На вулиці продовжувала чути вже
знайомі голоси: «Маргарито, тепер ми наносимо наступний шар, обережніше». Як же
ж мені стало цікаво, що то за шар і що взагалі там відбувається. І дізналася.
Я
ще раз переступила поріг крамниці й пішла до других дверей – спитати, чи немає
тут картин, що розфарбовуються за номерками (хоча я знала асортимент і
розуміла, що такого тут не зустріну). Але допитливість змусила піти на цей крок.
І недаремно. Я познайомилася з дівчиною, яка розповіла, як:
✅ шукати нові ідеї для виробів;
✅ кайфувати від роботи;
✅ робити малих енерджайзерів щасливими.
«Якось
одна жіночка сказала, що назва крамниці ніяк не пов’язана із рукоділлям. Ну от
взагалі. А інша заперечила. Сказала, що, навпаки, це і є щастя: «Прохід до
щастя такий маленький, як і ці двері, а от коли туди вже потрапляєш, то
відчуваєш саме цю атмосферу». Так Анна (власниця «творчого дому») описала свою
роботу.
Тож
яка вона ця атмосфера щастя? «Мені подобається робити діток щасливими. Робота
побудована не тільки на рукоділлі, комерції. Насамперед, зробити діток
щасливими – це мета. Бачили б ви їхні очі, коли вони роблять щось своїми
руками, а потім забирають виріб із собою».
А
ми і бачили. Якраз застали індивідуальний майстер-клас з декупажу. Маленька
Маргарита робила собі серветницю. І пам’ятаєте про шар? Йшлося про фарбу для її
виробу. Ручки всі замурзані, на фартуху – палітра кольорів веселки, а в очах
зацікавленість і безліч питань до наставниці. «Ань, а що тут? А коли наступний
етап? Я правильно роблю?» Яка тоді була щаслива й Аня: «Я отримую задоволення
від того, що вчу дітей творчості. У нас є правило: якщо розлилася фарба на
підлогу, не обов’язково її ідеально відтирати». Так, творчі люди такі.
Все
одно через деякий час на тому місці буде фарба іншого кольору. Вони змішаються
в один – і буде вже інший колір. Такий яскравий, як пальчики діток, як запальні
оченята, як бездоганна робота дівчаток і хлопчиків, які кайфують від процесу,
як все те, що там відбувається. Вони самі створюють собі атмосферу й
почуваються задоволеними від життя, а, отже – щасливими.
P.S.
Якщо відчуваєте перевтому, депресію, незадоволення, то знайдіть ті самі двері
до «Майстерні щастя».
Аліна ПАВЛОВСЬКА,
фото надані героїнею матеріалу
Коментарі
Дописати коментар