Перейти до основного вмісту

#ЗОСя_2020. Як ми жеребкували. Фестиваль починається?!

16:05. Я запізнилася. Стукаю в двері кабінету Наталії Іванівни. Ого, яка компанія! «Ірпіньтаймівці» на місці, усі стільці зайняті, а самої Наталії Іванівни досі нема. Де вона, адже в нас жеребкування?! 

16:08. Відчиняються двері – Наталія Іванівна з нами. Зустрічаємо її вигуком «Трансляції ще немає!» Відкриваємо всі можливі месенджери, але нічого не вантажиться… І нерви потроху починають брати за горло, адже для мене подібний фестиваль – перший.  Нарешті, нарешті завантажилося!

Цікаво, як це відбуватиметься? Адже славутицький фестиваль в Ірпені, не виходячи з університету, – це щось незвичайне. Я вже уявляла, як ми тягнутимемо папірці з капелюха, але через екран це нереально. Та замість капелюха цьогоріч – золоте листячко, осінні зорі-айстри і ще не знаю що у тих номінаціях, де нас немає. Жеребки для учасників цьогорічної ЗОСі тягнуть дуже милі дівчатка. Авжеж, я хотіла б поїхати до Славутича: про нічні блукання в тумані для збирання інформації для конкурсної газети, особливі місця та атмосферу чула від колег-старшокурсників, у серцях яких – ЗОСя і Славутич – назавжди.  

Але нині команда Університету ДФС України «ІрпіньTime» зібралася біля комп’ютера завідувачки кафедри, очікуючи на визначну подію цієї журналістської осені. Поки ми хвилювалися, Наталія Іванівна взялася за практичніші речі: зібрала чашки, увімкнула електрочайник, дістала шоколад з ментолом. Здається, онлайн-ЗОСя буде смачною. Можливо, нагодують? Старшокурсники розповідали, що годують у Славутичі добре, але поїсти їм було ніколи: часто пропускали сніданки чи обіди. От вам ЗОСя по-новому – з цукерками, ароматним чаєм і навколо одного столу.

У кабінеті Наталії Іванівни можна знайти все, але ж не на таку когорту одразу з трьох команд (точніше номінацій – газетярі, блогери, фотожурналісти)! Тож чашки, здається, збираються з усього поверху (але це не точно). Це перший фестиваль, на якому ми дійсно працюємо командою – усі поруч, в одному колі, по-родинному затишного.


16.20. Нарешті оголошують теми. Наталія Іванівна розливає чай. Почувши – «ІрпіньTime», завмирає. Здається, усі перестаємо дихати, очікуючи на завдання. Успіх! Теми – ніби янгол (так, білий янгол Славутича) нашептав: цікаві, актуальні, глибокі – і ніби прості. Тобто, зрозуміло, що, як, про кого і про що хочеться розповісти – розповісти ЗОСі, колегам з інших команд, командам з інших країн, словом – нашим читачам.

16. 40. А далі – найцікавіше. Такого, певно, не побачиш, якщо ЗОСитимешся інакше: обговорення з присмаком спогадів попередників, хвилюваннями новачків і жартами. Теми ледве встигали занотовувати-уточнювати-розвивати-ілюструвати-відкидати-генерувати-перебиваючи-один-одного-заїдаючи-шоколадом.

Протягом наступних двох годин ловили інтернет в університетських  коридорах, слухаючи майстер-класи від членів журі. Займали усі можливі кутки і лавки, щоб  не заважати один одному і прибиральницям.

19.20. З Університету, до речі, нас ледь не виганяли.

Сніжана РОЗСУДОВСЬКА,

за фото вдячні таймеру на "зеркалці", штативу і передній камері на смартфоні

Комікс – Антон та Богдан КРИВОРУЧКИ


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильних ліхтарів, ла

#ЗОСя_2020. Моє друге знайомство зі Степаном: віртуальне

Ми знайомилися двічі. Обидва рази – заочно. Спершу він був для мене легендою, а завдяки ЗОСі втілився у реальний об’єкт, який хочеться побачити. «Це ж Лис Степан!», – вигукнула я одразу, коли ми на моніторі комп’ютера побачили фото славутицького муралу. І я одразу поринула спогадами в шкільні роки. Про цю маленьку й розумну тваринку дізналася від свого дядька Євгена, який працював інженером у компанії « Novarka ». Він дуже часто їздив на об’єкт у місто Прип’ять, аби спроєктувати новий чорнобильський саркофаг. Там і познайомився з рудим красунчиком Семеном, що став другом для багатьох – не людиною, лисом. Дядько розповідав, що звичайна, але водночас дуже розумна тваринка жила у зоні відчуження. Лис приходив до пункту пропуску в місто Прип’ять, де його підкормлювали дядькові співробітники. Бувало, що приходив до їдальні компанії « Novarka » і забирав м'ясо, кісточки, макарони у котів : завжди боровся з ними за їжу. Семена годували з рук. Він не боявся людей, не тікав. Знаходивс

Прогулянка містом-героєм Бучею

  Погляд на Бучу очима мешканця Буча стала відома на увесь світ, нажаль, лише з найгіршого приводу — війни. Бучанська громада зазнала страшних катувань та ще більших втрат. Багато місцевих покинуло рідні домівки під час навали рашистів. Але це не зупинило бучанцям повернутися назад, коли їх рідне місто звільнили наші доблесні воїни. Бо Буча — це не лише біль у серці України та усього світу. Буча — це рідний край багатьох добрих та відомих людей, який і до війни привертав увагу українців своєю красою, теплотою та цікавими місцями. Ми і Вам хочемо розповісти про найцікавіші та найісторичніші місця цього чудового міста, аби й ви знали, що ще в собі тримає Буча крім горя від втрати своїх мешканців. Наша перша зупинка — міська рада. Бучанська міська рада Почнемо розповідь про Бучу з її назви. Чому саме Буча? І який сенс криється у цьому химерному слові? Насправді є кілька «легенд» про походження цієї назви. Як відомо з історії, селище зі своєю сучасною назвою виникло під час будівництва