16:05. Я запізнилася. Стукаю в двері кабінету Наталії
Іванівни. Ого, яка компанія! «Ірпіньтаймівці» на місці, усі стільці зайняті, а
самої Наталії Іванівни досі нема. Де вона, адже в нас жеребкування?!
16:08. Відчиняються двері – Наталія Іванівна з нами. Зустрічаємо її вигуком «Трансляції ще немає!» Відкриваємо всі можливі месенджери, але нічого не вантажиться… І нерви потроху починають брати за горло, адже для мене подібний фестиваль – перший. Нарешті, нарешті завантажилося!
Цікаво, як це відбуватиметься? Адже славутицький
фестиваль в Ірпені, не виходячи з університету, – це щось незвичайне. Я вже
уявляла, як ми тягнутимемо папірці з капелюха, але через екран це нереально. Та
замість капелюха цьогоріч – золоте листячко, осінні зорі-айстри і ще не знаю що
у тих номінаціях, де нас немає. Жеребки для учасників цьогорічної ЗОСі тягнуть
дуже милі дівчатка. Авжеж, я хотіла б поїхати до Славутича: про нічні блукання
в тумані для збирання інформації для конкурсної газети, особливі місця та
атмосферу чула від колег-старшокурсників, у серцях яких – ЗОСя і Славутич –
назавжди.
Але нині команда Університету ДФС України «ІрпіньTime» зібралася біля
комп’ютера завідувачки кафедри, очікуючи на визначну подію цієї журналістської осені.
Поки ми хвилювалися, Наталія Іванівна взялася за практичніші речі: зібрала
чашки, увімкнула електрочайник, дістала шоколад з ментолом. Здається,
онлайн-ЗОСя буде смачною. Можливо, нагодують? Старшокурсники розповідали, що
годують у Славутичі добре, але поїсти їм було ніколи: часто пропускали сніданки
чи обіди. От вам ЗОСя по-новому – з цукерками, ароматним чаєм і навколо одного
столу.
У кабінеті Наталії Іванівни можна знайти все, але ж не на
таку когорту одразу з трьох команд (точніше номінацій – газетярі, блогери,
фотожурналісти)! Тож чашки, здається, збираються з усього поверху (але це не
точно). Це перший фестиваль, на якому ми дійсно працюємо командою – усі поруч,
в одному колі, по-родинному затишного.
16.20. Нарешті оголошують теми. Наталія Іванівна розливає чай. Почувши – «ІрпіньTime», завмирає. Здається, усі перестаємо дихати, очікуючи на завдання. Успіх! Теми – ніби янгол (так, білий янгол Славутича) нашептав: цікаві, актуальні, глибокі – і ніби прості. Тобто, зрозуміло, що, як, про кого і про що хочеться розповісти – розповісти ЗОСі, колегам з інших команд, командам з інших країн, словом – нашим читачам.
16. 40. А далі – найцікавіше. Такого, певно, не побачиш,
якщо ЗОСитимешся інакше: обговорення з присмаком спогадів попередників,
хвилюваннями новачків і жартами. Теми ледве встигали
занотовувати-уточнювати-розвивати-ілюструвати-відкидати-генерувати-перебиваючи-один-одного-заїдаючи-шоколадом.
Протягом наступних двох годин ловили інтернет в
університетських коридорах, слухаючи
майстер-класи від членів журі. Займали усі можливі кутки і лавки, щоб не заважати один одному і прибиральницям.
19.20. З Університету, до речі, нас ледь не виганяли.
Сніжана РОЗСУДОВСЬКА,
за фото вдячні таймеру на "зеркалці", штативу і передній камері на смартфоні
Комікс – Антон та Богдан КРИВОРУЧКИ
Коментарі
Дописати коментар