Перейти до основного вмісту

#ЗОСя_2020. Як ми жеребкували. Фестиваль починається?!

16:05. Я запізнилася. Стукаю в двері кабінету Наталії Іванівни. Ого, яка компанія! «Ірпіньтаймівці» на місці, усі стільці зайняті, а самої Наталії Іванівни досі нема. Де вона, адже в нас жеребкування?! 

16:08. Відчиняються двері – Наталія Іванівна з нами. Зустрічаємо її вигуком «Трансляції ще немає!» Відкриваємо всі можливі месенджери, але нічого не вантажиться… І нерви потроху починають брати за горло, адже для мене подібний фестиваль – перший.  Нарешті, нарешті завантажилося!

Цікаво, як це відбуватиметься? Адже славутицький фестиваль в Ірпені, не виходячи з університету, – це щось незвичайне. Я вже уявляла, як ми тягнутимемо папірці з капелюха, але через екран це нереально. Та замість капелюха цьогоріч – золоте листячко, осінні зорі-айстри і ще не знаю що у тих номінаціях, де нас немає. Жеребки для учасників цьогорічної ЗОСі тягнуть дуже милі дівчатка. Авжеж, я хотіла б поїхати до Славутича: про нічні блукання в тумані для збирання інформації для конкурсної газети, особливі місця та атмосферу чула від колег-старшокурсників, у серцях яких – ЗОСя і Славутич – назавжди.  

Але нині команда Університету ДФС України «ІрпіньTime» зібралася біля комп’ютера завідувачки кафедри, очікуючи на визначну подію цієї журналістської осені. Поки ми хвилювалися, Наталія Іванівна взялася за практичніші речі: зібрала чашки, увімкнула електрочайник, дістала шоколад з ментолом. Здається, онлайн-ЗОСя буде смачною. Можливо, нагодують? Старшокурсники розповідали, що годують у Славутичі добре, але поїсти їм було ніколи: часто пропускали сніданки чи обіди. От вам ЗОСя по-новому – з цукерками, ароматним чаєм і навколо одного столу.

У кабінеті Наталії Іванівни можна знайти все, але ж не на таку когорту одразу з трьох команд (точніше номінацій – газетярі, блогери, фотожурналісти)! Тож чашки, здається, збираються з усього поверху (але це не точно). Це перший фестиваль, на якому ми дійсно працюємо командою – усі поруч, в одному колі, по-родинному затишного.


16.20. Нарешті оголошують теми. Наталія Іванівна розливає чай. Почувши – «ІрпіньTime», завмирає. Здається, усі перестаємо дихати, очікуючи на завдання. Успіх! Теми – ніби янгол (так, білий янгол Славутича) нашептав: цікаві, актуальні, глибокі – і ніби прості. Тобто, зрозуміло, що, як, про кого і про що хочеться розповісти – розповісти ЗОСі, колегам з інших команд, командам з інших країн, словом – нашим читачам.

16. 40. А далі – найцікавіше. Такого, певно, не побачиш, якщо ЗОСитимешся інакше: обговорення з присмаком спогадів попередників, хвилюваннями новачків і жартами. Теми ледве встигали занотовувати-уточнювати-розвивати-ілюструвати-відкидати-генерувати-перебиваючи-один-одного-заїдаючи-шоколадом.

Протягом наступних двох годин ловили інтернет в університетських  коридорах, слухаючи майстер-класи від членів журі. Займали усі можливі кутки і лавки, щоб  не заважати один одному і прибиральницям.

19.20. З Університету, до речі, нас ледь не виганяли.

Сніжана РОЗСУДОВСЬКА,

за фото вдячні таймеру на "зеркалці", штативу і передній камері на смартфоні

Комікс – Антон та Богдан КРИВОРУЧКИ


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Прогуляємося Ірпенем дистанційно!

  Віртуальна екскурсія містом Ірпінь Ірпінь – українське місто європейського зразка, яке змогло вистояти окупацію російськими солдатами. Хоч на території міста й залишилися частково чи повністю знищені будівлі, але їх потроху лагодять та повертають до початкового стану. Без сумнівів після нашої перемоги місто стане ще кращим та гарнішим ніж було до цього.  Варто відзначити, що до початку повномасштабного вторгнення Ірпінь був відомий своїми мальовничими зеленими парками, сучасною і стильною центральною площею та дуже протяжную набережною. Зараз ми проведемо для читачів віртуальну екскурсію цими (і не тільки) локаціями Ірпеня. Перша зупинка – Парк Незнайка Розпочинаємо ми нашу екскурсію у Парку Незнайка, який колись був відомий під іншою назвою – Парк Перемоги.    На території парку росте багато старих дерев, між якими в'ються вимощені та асфальтові доріжки. Також із цікавинок тут наявний ігровий та спортивний майданчики, декоративний ставок із фонтаном, багато стильн...

Про еволюцію і про позицію

  «Підпільний»  як явище вишуканого  українськогумору     Мовне питання завжди гостро стояло перед українцями. І якщо в житті пересічного громадянина це лише питання, якою мовою просити хліб у магазині, то для публічної людини, що вже зібрала певну аудиторію виступами російською мовою, вибір ускладнюється. «Підпільний стендап», що виник як перша українська стендап-арена як російськомовний «Подпольн ый», всього за рік став українськомовним: кожен автор пише виступи українською, кожен проект «Підпільного» поступово переходить на державну мову, а нові взагалі не мають іншомовного старту. І справа тут не в законах, страху перед штрафами чи примусами, адже основна платформа стендаперів – жива публіка та YouTube . Це свідоме рішення випускати саме українськомовний контент. Думка про це вперше виникла у Сергія Ліпко, стендапера, одного з авторів «Підпільного стендапу» та сценариста «Телебачення Торонто», його підтримав колега по цеху – сценарист «Телебачення Тор...

Тему закрито. Місія виконана

Читаємо фонтан, як відкриту книгу:  слідами наших публікацій, рік четвертий Пані та панове, урочисто повідомляємо: «Фонтан навпроти Університету з’явився». Фонтанно-будівнича епопея розпочалась дуже давно (про це детальніше можна дізнатися у спецвипуску нашої газети за 2018 рік, с.2), тривала довго (спецвипуск за 2019 р., с.2, спецвипуск за 2020 р., с.2). Студенти чекали на свій фонтан, на місця для поцілунків, на місця для відпочинку від важкого освітнього процесу та на фотозону. Але минали дні, ба, роки, ріс бур’ян, з’являлись нові матеріали про «фонтан Шредінгера» для «Ірпінь Time ». Через два роки відбулось неймовірне жовтий екскаватор почав свою роботу (детальніше про кропітку працю екскаватора спецвипуск за 2020 рік). Так на місці фонтану почав з’являтися сквер імені Петра Мельника. Реконструювання скверу на честь одного з найуспішніших і найефективніших ректорів Університету державної фіскальної служби України, ініціював його син, Максим Мельник. Відреставровані лавки,...