#ЗОСя_2020. Як ми жеребкували. Фестиваль починається?!

16:05. Я запізнилася. Стукаю в двері кабінету Наталії Іванівни. Ого, яка компанія! «Ірпіньтаймівці» на місці, усі стільці зайняті, а самої Наталії Іванівни досі нема. Де вона, адже в нас жеребкування?! 

16:08. Відчиняються двері – Наталія Іванівна з нами. Зустрічаємо її вигуком «Трансляції ще немає!» Відкриваємо всі можливі месенджери, але нічого не вантажиться… І нерви потроху починають брати за горло, адже для мене подібний фестиваль – перший.  Нарешті, нарешті завантажилося!

Цікаво, як це відбуватиметься? Адже славутицький фестиваль в Ірпені, не виходячи з університету, – це щось незвичайне. Я вже уявляла, як ми тягнутимемо папірці з капелюха, але через екран це нереально. Та замість капелюха цьогоріч – золоте листячко, осінні зорі-айстри і ще не знаю що у тих номінаціях, де нас немає. Жеребки для учасників цьогорічної ЗОСі тягнуть дуже милі дівчатка. Авжеж, я хотіла б поїхати до Славутича: про нічні блукання в тумані для збирання інформації для конкурсної газети, особливі місця та атмосферу чула від колег-старшокурсників, у серцях яких – ЗОСя і Славутич – назавжди.  

Але нині команда Університету ДФС України «ІрпіньTime» зібралася біля комп’ютера завідувачки кафедри, очікуючи на визначну подію цієї журналістської осені. Поки ми хвилювалися, Наталія Іванівна взялася за практичніші речі: зібрала чашки, увімкнула електрочайник, дістала шоколад з ментолом. Здається, онлайн-ЗОСя буде смачною. Можливо, нагодують? Старшокурсники розповідали, що годують у Славутичі добре, але поїсти їм було ніколи: часто пропускали сніданки чи обіди. От вам ЗОСя по-новому – з цукерками, ароматним чаєм і навколо одного столу.

У кабінеті Наталії Іванівни можна знайти все, але ж не на таку когорту одразу з трьох команд (точніше номінацій – газетярі, блогери, фотожурналісти)! Тож чашки, здається, збираються з усього поверху (але це не точно). Це перший фестиваль, на якому ми дійсно працюємо командою – усі поруч, в одному колі, по-родинному затишного.

16.20. Нарешті оголошують теми. Наталія Іванівна розливає чай. Почувши – «ІрпіньTime», завмирає. Здається, усі перестаємо дихати, очікуючи на завдання. Успіх! Теми – ніби янгол (так, білий янгол Славутича) нашептав: цікаві, актуальні, глибокі – і ніби прості. Тобто, зрозуміло, що, як, про кого і про що хочеться розповісти – розповісти ЗОСі, колегам з інших команд, командам з інших країн, словом – нашим читачам.

16. 40. А далі – найцікавіше. Такого, певно, не побачиш, якщо ЗОСитимешся інакше: обговорення з присмаком спогадів попередників, хвилюваннями новачків і жартами. Теми ледве встигали занотовувати-уточнювати-розвивати-ілюструвати-відкидати-генерувати-перебиваючи-один-одного-заїдаючи-шоколадом.

Протягом наступних двох годин ловили інтернет в університетських  коридорах, слухаючи майстер-класи від членів журі. Займали усі можливі кутки і лавки, щоб  не заважати один одному і прибиральницям.

19.20. З Університету, до речі, нас ледь не виганяли.

Сніжана РОЗСУДОВСЬКА,

за фото вдячні таймеру на "зеркалці", штативу і передній камері на смартфоні

Комікс – Антон та Богдан КРИВОРУЧКИ